Все, кінець! Свобода! Борис вибіг із районного суду щасливий, хоч йому в спину, як камінням, сипала Жанна: «Ти ще пошкодуєш… Ти невдячна свиня… Я тобі віддала всю себе…» Але чоловікові було байдуже. Врешті-решт він звільнився від цієї жінки і її собачого царства…

Знайомі не раз застерігали Ярослава, радили відсторонити коханку від справ. Жартували, що без штанів вона його колись таки залишить. Він лише посміхався, був певний: Інга його нізащо не покине. У них же справжнє кохання, та й у бізнесі он як підтримує. Натомість жінка потихеньку робила свою справу. Бачачи, що Ярослав у неї «під каблуком», у всьому потурає, вмовила перевести частину заощаджень на відкритий нею рахунок.

Дівчина ходила за Сашком, мов пришита: і на обіді поруч мостилася, і речі йому прала… А він посміхнеться, подякує – та й гайда на гулянку до столичних клубів. Бувало, стануть заробітчани просити його схаменутися, мовляв, одружений, вгамував би пил. «Одружений – ще не означає мертвий», – відмахувався. Незабаром про походеньки Саші дізналася і дружина. Одразу ж подала на розлучення. Молодик теж не намагався врятувати родину, дотримувався принципу, що розбитого горщика не склеїти. Жартував, що така його нелегка доля, одружуватися та розлучатися.

– Батькам скажу, що мене зґвалтував незнайомий солдат, коли гуляла в берлінському парку… – заспокоїла Кетрін. Ми були наївними й дурними, засліпленими своїм коханням, яке мусили красти в долі, що розвела нас по різні боки великого протистояння. Але хіба крадене приносить щастя?

Марійці – 32 роки, працює в інформаційно-довідковому центрі Луцька. Русланові – 29, він оператор на автозаправці «Укрнафта». Обоє щасливі, веселі, не зводять один з одного закоханих поглядів. Напевно, щира, сором’язлива усмішка Марійки і привернула впевненого у собі Руслана.

Петро і в засланні працював, як віл. Зв’язок з Дариною втратився. Хоч він не міг собі простити, що вона страждає через нього. А потім подружився з такою ж репресованою, як і сам. Наталка разом з родиною також куркульського хліба скуштувала, покинувши вдома, на Західній Україні, і оселю, і всю господарку для колгоспу. Односельці писали, що хату забрали під школу, бо була в центрі села. Куди повернуться, навіть не думали. Петро після тривалого спілкування одружився з Наталкою.

Мар’яна Олександрівна не втрачає надії на оздоровлення доньки Олі, й відтак вони уже тричі побували в офтальмологічному центрі ім. Філатова (м. Одеса) та різноманітних санаторіях, де дитині проводили операції, електричні й водні процедури, масажі. Олі виплачують державну соціальну допомогу, управління праці та соціального захисту населення району виділило на цю дитину технічні засоби реабілітації: інвалідний візочок, стілець зі столом, стійку, кріселко.