За плечима Івана Григоровича не один десяток весіль, а рушників, якими його навхрест обв’язують на таких забавах, і не злічити. Тож не дивно, що за двадцять з лишком років чоловік звик до телефонних дзвінків невідомих людей. І цього разу не здивувався, коли його, підхваливши, попросили бути на весіллі за тамаду. Проте очі у чоловіка полізли [...]
Далі …
Пес несамовито вив із самого ранку. «Тужить душа… Хоч тварина, але відчуває біду», – стиха мовила Надька, яка доліплювала в кухні великий баняк голубців. Господині у чорних хустках закивали головами. У кожної на очах з’явилися сльози. «Хоч і стара людина, як кажуть, віджила своє, але шкода… – долучилася до розмови Катерина. – Дід Панас був [...]
Далі …
– Господи! Як наше життя може повернутися, ми навіть ніколи і гадки не маємо, – сказала Світлана, дивлячись, як Сергій порядкує у її господі. – Чи могла я коли подумати, що стану матір’ю для стількох дітей, що і мені доля подарує прекрасні миті жіночого щастя… – Ти це заслужила. Скільки винесла, витерпіла – і ніколи [...]
Далі …
Я дуже віруюча людина, ходжу до церкви і намагаюся жити за заповідями Божими. Так і дітей своїх виховувала. Хороші у мене вони – це правда. Всі добре вчилися, а найліпше – дочка Валя. Я колись теж подавала надії, але вискочила заміж, і весь мій інститут накрився, як кажуть, мідним тазом. Тож в дочці я бачила [...]
Далі …
– Ну, як ви? Ваші діти? – неймовірно зраділа зустрічі з колишньою вчителькою, коли побачила її далеко від дому – аж у Карпатах. Тож, звичайно, запитала її про дітей, які роз’їхалися з рідного села хто куди. Знала, що донька-лікар живе у Києві, а син-геолог після закінчення університету подався аж на Камчатку. – Мені за сімдесят, [...]
Далі …
Розмовляючи з Тамарою Іванівною, навіть не могла подумати, що у цієї усміхненої, добродушної жінки життя – суцільна трагедія. Запланована зустріч стосувалася робочих справ, але згодом слово за словом – і ми перейшли до спогадів. Ось тоді жінка не втрималася і видала слізьми свою болючу душевну рану. Випробування, які випали на її долю, витримати під силу [...]
Далі …
І за деякий час ледь не померла Про озеро, до якого ходила Надійка, коли приїжджала в село до родичів, ходили легенди. Дівчина, затамувавши подих, слухала старожилів. Особливо любила, коли за розповідь бралася її бабуся, старенька маленька жіночка. Своїм беззубим ротом, через кожне речення приплямкуючи, вона видавала такі історії, що її внучка ночами спати не могла [...]
Далі …
І з дитбудинку не забирати Коли я вступила до інституту, батько поставив єдину умову – ніякого гуртожитку. Дуже вже хвилювався, щоб улюблена дочка не втратила честь та гідність далеко від рідної домівки. Сказав підшукати хорошу однокурсницю і домовився про житло – зняв кімнату в квартирі сімейної пари пенсійного віку. Господар Іван Опанасович –здоровезний дядько, який [...]
Далі …
Маруся зі Степаном побралися після війни. Спочатку жили у його батьків – вони мали чималий на той час дім, до якого прибудували одну кімнату з окремим входом. Там по черзі оселялися їхні десятеро дітей, коли виходили заміж чи одружувалися. Згодом молодята спромоглися купити стареньку хатину, а лише через п’ятнадцять років, коли старша донька вже поїхала [...]
Далі …