85-річний житель села Кораблище Млинівського району Іларіон Маркович Кондратюк минулий 2012-й рік вважає найнещаснішим у своєму житті. І його сповна можна зрозуміти, адже горе має безмірне: спочатку втратив рідного брата, затим – рідну сестру, опісля – дружину, а наостанок – сина (єдиного), з котрим у місті Дубно стався нещасний випадок – розчавило технічним ліфтом. Тепер єдиною розрадою дідуся залишилися дві онучки. А ще – конячка Гніда, з якою господарює.
Далі …
У День Хрестителя Господнього Іоанна настоятельниці Богоявленського жіночого монастиря, що в Кременці Тернопільської області, ігумені Маріоніллі співали многая літа – матушка відзначала своє 80-ліття. З них понад шістдесят років присвятила Богу. Ще неповнолітньою дівчинкою хотіла піти у монастир. Однак не пустили. Тож коли виповнилося сімнадцять, отримала благословення на чернече життя.
Далі …До сільської лікарки-гінеколога в Острожець приїздили переймати досвід аж із Москви
11.03.2013 Прокоментуй!
Лікарем Анісія Новак (дівоче прізвище) мріяла бути змалечку. Так сталося, що із сестрою Надею, старшою майже на два роки, школу в Клевані (теж на Рівненщині) закінчили одночасно – у 1950 році. Так само обидві зібралися їхати в Івано-Франківський медичний інститут. Конкурс був надзвичайно великий, і якщо інших дітей підтримати приїхали поважні батьки, то вони самі пробивали собі дорогу. Екзамени здали успішно – і поступили.
Далі …
Іван Петрович живе сам. Господар дому якраз годував корову і кіз, коли ми завітали до його оселі. Про своє захоплення східними методиками оздоровлення організму говорить неохоче, каже, що нічим незвичайним не займається. Чоловік хоч і на заслуженому відпочинку, але виглядає значно молодше свого віку. У молодості трудився на заводах у Харкові та Києві. Має фах електрика, шліфувальника, зварника. Після закінчення педінституту працював вчителем, зокрема 25 останніх літ у Згоранах в санаторії для дітей. І вже тоді займався йогою.
Далі …І ліс посадив, і школу збудував, і людям роботу дав Роман Притолюк понад сорок літ віддав сільському господарству
07.02.2013 Прокоментуй!
«Нас нищать, а ми не здаємося» – Прикро, що нині обмежені в можливостях, – із сумом каже Роман Притолюк. – А були ж часи... Пік розвитку села припадає на 1986-1990 роки. Ми одними з перших в області збудували молокопровід і молочний комплекс, провели газ, спорудили школу. І головне, що мені ні за що держава ніколи [...]
Далі …
Рівнянин Віктор Сірочук своє життя присвятив професійному спорту: метав диски, тягав гирі, навіть був членом збірної республіки. Художник-дизайнер за спеціальністю, він оформляв усілякі урочистості, брав участь у міжнародних виставках квітів і навіть призові місця займав. Проте справжнє покликання цей сивочолий 78-річний чоловік знайшов у нетрадиційній медицині. За схожість з кіношним героєм його навіть прозвали Будулаєм.
Далі …
Дивує інше, де у неї беруться сили, снага й терпіння щодня по дванадцять годин з невеличкими перервами вимальовувати голкою візерунки на полотні? Зрозуміло, тепер, перебуваючи на пенсії, виростивши дітей, можна улюбленій справі і весь свій час віддавати. Але з голкою жінка не розлучається з дитинства, відколи навчилася вишивати. Родом же вона із села Семени Овруцького району.
Далі …
– Про це мріє більшість пілотів. Наприклад, якщо ви відлітали капітаном упродовж 12 років на регіональних авіалініях, то заробите на рік до 120 тисяч доларів, а якщо на міжнародних – до 220 тисяч доларів. У 2008 році я досяг мети, і мене прийняли до авіакомпанії «Continental» з осідком у місті Х’юстоні в штаті Техас. Там я літав першим офіцером на чотирьох моделях «Боїнгів», які перевозили пасажирів на європейський і американський континенти. Однак у 2009 році став безробітним, бо авіакомпанія з п’яти тисяч пілотів скоротила 147, і мене в тому числі. Просидів два з половиною роки без роботи, хоча мені частково платили. На щастя, це в минулому.
Далі …
Однак не впевнений, що знову не поїде за океан Три роки тому наша газета вже писала про Віктора Кушніренка, який повернувся на дідівську землю у село Підріжжя Ковельського району з Америки, хоч і прожив там два десятки літ. На Волині збудував хату, завів господарку. Та чи не розчарувався він, що приїхав в Україну? Про це [...]
Далі …– Я з дитинства пам’ятаю, як у моєї мами, яка живе у селі Ниці Старовижівського району, всі вікна були обставлені вазонами. Звичайно, у ті часи ми не мали таких вишуканих горщиків. Та й різноманіття квітів не було, – пригадує дитинство Галина Федорівна. – Але вона завжди милувалася фіалками, бальзамінами, пеларгоніями. Мамині, навіть ще бабусині калачики запам’яталися на все життя. Тож і зараз полюбляю квітучі рослини. А фіалки – то така краса, що як розквітнуть, то й листя на них не видно. Хіба ж не диво?
Далі …