Місцеві залізничники переконані: колії були справні
На місці аварії, де зараз працюють відповідні служби з ліквідації її наслідків, практично ніяких слідів уже не видно, лише відчули неприємний запах, який дуже нагадував пральний порошок (колишній совковий «Лотос»). Нам пояснили, що це випари піни, якою гасили пожежу. Там, де лежали цистерни, з-під землі витягували колії, присипані під час ремонту. Їх тут шукали міношукачами солдати з львівської військової частини. Неподалік ще стояла чимала баюра брудно-жовтого кольору, а в ній – мішки з піском. Ними відгороджували невеличку місцеву річечку, щоб вода з фосфором не потрапила туди. Петро Повідайко, головний інженер Бродівської дистанції колії, який був на місці робіт, у розмові запевнив, що з колією було все нормально, вона відповідала швидкості руху поїздів – 60 кілометрів за годину. На його думку, виникли проблеми з цистернами, і від сильного тиску вони зійшли з колій та потягнули за собою інші. Зрештою, це мають визначити правоохоронці...
В Ожидові зустрілися із сільським головою Олександрою Шах. Вона намагається коментувати усі ті події розсудливо і спокійно. Чому тоді звернулася по допомогу? Її дуже вразила інформація місцевих чиновників про те, що людям завозять питну і мінеральну воду, якої вони тут і не бачили. Після ефіру, коли про це сказала, уже через годину до неї телефонували чи не з усієї України й пропонували допомогу.
– Я ходила в майці і спідниці, бо спека була несамовита, – розповідає про ті події Олександра Юріївна. – Трішки пекла шкіра на руках і очі. Милася спочатку содовим розчином, потім водою. І коли чую усілякі плітки, що в нас отруїлися люди, здихає худоба, палять поля з хлібом, то стає неприємно. Зрозуміло, що безслідно ця аварія не минула. Особливо важко було тим, хто гасив пожежу. Ті люди справді могли дуже отруїтися, у респіраторах на місці аварії ніхто не ходив. Дехто з наших селян теж отруївся, у декого загострилися хронічні хвороби. На щастя, перша хмара диму піднялася високо у небо й у формі веселки обігнула Ожидів. Більше вона осіла у сусідніх селах. Того дня, коли була пожежа, я відвозила дітей до мами у Радивилів. Біля Бродів нас наздогнала чорна смуга – хмара шириною 300-400 метрів. Ця «хмара» – очевидне явище, люди добре бачили, що вона пішла у бік Луцька. Нарешті я усвідомила, що таке «димові шашки». Якщо десь лишався фосфор бодай п’ятикопійчаного розміру, він тут же загорявся і створював стільки диму, що вам не передати.
Олександру Шах дуже здивувала заява деяких сільських голів, що, мовляв, люди вже трохи заспокоїлися, і тут почали цю воду везти.
– Нікому не зашкодило, що люди попили у цей час чистої водички. Краще перестрахуватися, а не догоджати начальству.
Для Олександри Юріївни важливо, аби після дощу з навколишніх територій були взяті проби грунту, води, городніх продуктів. І бажано, щоб ці аналізи робили незалежні європейські спеціалісти. Адже одні говорять, що такий дощ може бути шкідливим, інші – що він перетворить залишки фосфору у мінеральне добриво. А яка ситуація насправді, ніхто не знає. Для себе вона зробила висновок, що дуже важливо людям говорити правду, і тоді ніякої паніки не буде, навіть якщо ця правда й не надто приємна. Щодо організації ліквідації наслідків аварії, то, на думку Олександри Шах, Кузьмук діяв правильно. Саме жорстка дисципліна й вимоги стосовно виконання робіт у відповідні терміни допомогли подолати лихо за короткий час. А от щодо огірків, які він їв не миючи, то це не що інше, як нікому не потрібна бравада.
Місцеві жителі більш критично ставляться до всіх цих подій. Вони вважають, що їм до цього часу ніхто не сказав правду. Їдять усе з городу, не знаючи, шкідливо це чи ні. Худобу теж уже випасають в полі, бо у хліві довго її не протримаєш. Люди нарікають, що влада обіцяла зробити аналізи, але ніхто їх тепер не робить. Навіть почула від однієї місцевої жительки таке:
– Люди думали, що зараз демократія, а воно ще гірше, як за москалів. Цікаво, які цистерни пішли у Казахстан? Тут вантажили ці, що попадали, у піввагони, а по телевізору показували вже зовсім інші...
Comments: |