Брехня і правда навколо фосфорної біди

Про «фосфорну катастрофу», що сталася у Львівській області біля села Ожидів, знає весь світ. Про неї говорили усі засоби масової інформації впродовж того часу, коли проводилася ліквідація наслідків аварії. Але якщо у перший день цієї техногенної катастрофи віце-прем’єр Кузьмук заявив, що в Україні «другий Чорнобиль», то вже через декілька днів він перед камерами об’їдався немитими огірками з грядки. Тому не дивно, що навколо цієї біди точилося чимало розмов, висувалися припущення, які суперичили одне одному. Влада вкотре намагалася відбутися недомовками, що породжувало ще більшу паніку, ніж достовірна, правдива інформація. Зрештою, і дотепер жителі потерпілих сіл не довіряють тому, що їм говорять.

Місцеві залізничники переконані: колії були справні
На місці аварії, де зараз працюють відповідні служби з ліквідації її наслідків, практично ніяких слідів уже не видно, лише відчули неприємний запах, який дуже нагадував пральний порошок (колишній совковий «Лотос»). Нам пояснили, що це випари піни, якою гасили пожежу. Там, де лежали цистерни, з-під землі витягували колії, присипані під час ремонту. Їх тут шукали міношукачами солдати з львівської військової частини. Неподалік ще стояла чимала баюра брудно-жовтого кольору, а в ній – мішки з піском. Ними відгороджували невеличку місцеву річечку, щоб вода з фосфором не потрапила туди. Петро Повідайко, головний інженер Бродівської дистанції колії, який був на місці робіт, у розмові запевнив, що з колією було все нормально, вона відповідала швидкості руху поїздів – 60 кілометрів за годину. На його думку, виникли проблеми з цистернами, і від сильного тиску вони зійшли з колій та потягнули за собою інші. Зрештою, це мають визначити правоохоронці...
В Ожидові зустрілися із сільським головою Олександрою Шах. Вона намагається коментувати усі ті події розсудливо і спокійно. Чому тоді звернулася по допомогу? Її дуже вразила інформація місцевих чиновників про те, що людям завозять питну і мінеральну воду, якої вони тут і не бачили. Після ефіру, коли про це сказала, уже через годину до неї телефонували чи не з усієї України й пропонували допомогу.
– Я ходила в майці і спідниці, бо спека була несамовита, – розповідає про ті події Олександра Юріївна. – Трішки пекла шкіра на руках і очі. Милася спочатку содовим розчином, потім водою. І коли чую усілякі плітки, що в нас отруїлися люди, здихає худоба, палять поля з хлібом, то стає неприємно. Зрозуміло, що безслідно ця аварія не минула. Особливо важко було тим, хто гасив пожежу. Ті люди справді могли дуже отруїтися, у респіраторах на місці аварії ніхто не ходив. Дехто з наших селян теж  отруївся, у декого загострилися хронічні хвороби. На щастя, перша хмара диму піднялася високо у небо й у формі веселки обігнула Ожидів. Більше вона осіла у сусідніх селах. Того дня, коли була пожежа, я відвозила дітей до мами у Радивилів. Біля Бродів нас наздогнала чорна смуга – хмара шириною 300-400 метрів. Ця «хмара» – очевидне явище, люди добре бачили, що вона пішла у бік Луцька. Нарешті я усвідомила, що таке «димові шашки». Якщо десь лишався фосфор бодай п’ятикопійчаного розміру, він тут же загорявся і створював стільки диму, що вам не передати.
Олександру Шах дуже здивувала заява деяких сільських голів, що, мовляв, люди вже трохи заспокоїлися, і тут почали цю воду везти.
– Нікому не зашкодило, що люди попили у цей час чистої водички. Краще перестрахуватися, а не догоджати начальству.
Для Олександри Юріївни важливо, аби після дощу з навколишніх територій були взяті проби грунту, води, городніх продуктів. І бажано, щоб ці аналізи робили незалежні європейські спеціалісти. Адже одні говорять, що такий дощ може бути шкідливим, інші – що він перетворить залишки фосфору у мінеральне добриво. А яка ситуація насправді, ніхто не знає. Для себе вона зробила висновок, що дуже важливо людям говорити правду, і тоді ніякої паніки не буде, навіть якщо ця правда й не надто приємна. Щодо організації ліквідації наслідків аварії, то, на думку Олександри Шах, Кузьмук діяв правильно. Саме жорстка дисципліна й вимоги стосовно виконання робіт у відповідні терміни допомогли подолати лихо за короткий час. А от щодо огірків, які він їв не миючи, то це не що інше, як нікому не потрібна бравада.
Місцеві жителі більш критично ставляться до всіх цих подій. Вони вважають, що їм до цього часу ніхто не сказав правду. Їдять усе з городу, не знаючи, шкідливо це чи ні. Худобу теж уже випасають в полі, бо у хліві довго її не протримаєш. Люди нарікають, що влада обіцяла зробити аналізи, але ніхто їх тепер не робить. Навіть почула від однієї місцевої жительки таке:
– Люди думали, що зараз демократія, а воно ще гірше, як за москалів. Цікаво, які цистерни пішли у Казахстан? Тут вантажили ці, що попадали, у піввагони, а по телевізору показували вже зовсім інші...

Куди й навіщо везли жовтий фосфор?
Тамтешні лікарі ситуацію у Буському ра-йоні не вважають критичною, бо ніхто зараз із фосфорним отруєнням не звертається, хоча погоджуються, що на загострення хронічних хвороб вплинути могла.
Після того, як цистерни з місця аварії відправили, до села почали повертатися не лише дорослі, а й діти, яких тепер групами відправляють у табори й будинки відпочинку. Правда, не всі батьки задоволені тим відпочинком. Марія Шмигельська вважає, що до ожидівських дітей увага не особлива:
– Наші діти – за 60 кілометрів від Мукачевого. Заперли у дзюру, умови там погані. Обіцяли відправити у санаторій, а завезли у табір, де в кімнаті по вісім-дев’ять діток. З Йосипівки, звідки родом Вовк, голова райдержадміністрації, діти поїхали у Крим. А чому нам ніхто не хоче повернути завданої моральної шкоди?
Щодо завданої шкоди, то, безперечно, про це намагалися й намагаються говорити якомога менше. Усі офіційні розмови зводилися лише до того, хто винен в аварії і що ніякої небезпеки для людей фосфор не становить, і навряд чи ми отримаємо чесну відповідь на цілий ряд запитань. Насамперед цікаво знати, куди й для чого везли цей жовтий фосфор (технічна назва – білий), який, як відомо, використовують не лише для виготовлення міндобрив, а й хімічної зброї. (До речі, минулого року багато говорилося про використання Ізраїлем фосфорних бомб у війні з Ліваном.) Чому українці піддалися небезпеці аж двічі: коли фосфор везли до Польщі, чи то Голландії, а потім – коли його знову відправляли назад? Адже до пункту призначення шлях Україною – якась сотня кілометрів, а до Казахстану – більше тисячі. І чому назад він повертався «засекреченою» дорогою? Так само цікаво, чому дозвіл на його перевезення давала маріупольська компанія, і як за це вона відповідатиме? 15 цистерн небезпечного вантажу, який легко загоряється на повітрі, везти у таку спеку – це очевидне порушення відповідних нормативів. Чи не сподівалися організатори такої «сдєлки» проскочити саме у той час, коли в Україні було похолодання? Їм не вистачило буквально якоїсь доби, аби дістатися до пункту призначення.
Якщо влада переконує людей, що їм нічого не загрожувало, то науковці трохи іншої думки. Так, член-кореспондент Російської Академії наук Олексій Яблоков вважає, що це недобре, якщо фосфорна хмара впаде на землю з дощем. Справа в тому, що фосфор з водою утворює кислоту, сильнішу за сірчану, і може при попаданні в легені викликати сильні опіки. Також, потрапивши у землю, він може утворити й небезпечні сполуки. Адже ця речовина входить до складу таких отрут як пестициди й гербіциди.
Як відомо, на територію, де була аварія, вилито більше 300 тонн жовтого фосфору, а в цих місцях грунтові води дуже близько до поверхні землі. Обіцяти людям європейських експертів у той час, коли вони вже мали б робити усі необхідні дослідження, виглядає, перепрошую, блюзнірством і невиправданою безпечністю. І все-таки цікаво, кого на цей раз зроблять «крайнім» з винесенням догани чи позбавленням премії?
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Львівська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•