Щоб знищити Романа Шухевича, кагебісти кинули ціле військо…

Роман Шухевич

Проти ворогів України боровся з дитинства

Життя цього чоловіка коротке, але надто яскраве, наповнене змістом і достойне, аби брати з нього приклад, як треба любити Україну. Роман Шухевич народився в інтелігентній родині (його батько – повітовий суддя) у селі Краківець Яворівського району на Львівщині. Навчався у гімназії, і вже з шостого класу – підпільник Української військової організації. Брав участь у багатьох антипольських акціях. З 1929 року – член ОУН. У 1932 році закінчив Львівський політехнічний інститут. Через два роки був ув’язнений поляками у відомому політичному концентраційному таборі Береза Картузька, пізніше – у польській тюрмі. Польська влада амністувала Романа Шухевича 1938 року, і він подався в Карпатську Січ, де був старшиною.
Роман Шухевич віддав свої молоді роки баротьбі проти польського поневолення, а згодом став переконаним антикомуністом. На початку радянсько-нацистської війни 1941 року комуністи розстріляли його брата, арештували дружину, а сина з донькою віддали до спецбудинку (1947 року хворого батька відправили у сибірське заслання, де він і помер). Та не це стало головною причиною його ненависті до людиноненависницької влади. 1947 року при зустрічі із сином Юрієм він  сказав: «Ми не мстимося за наші родини, ми боремося за те, щоб раз і назавжди повалити цей страшний антинародний комуністичний режим».
Роман Шухевич був політичним керівником Українського легіону «Нахтігаль» – він, як і багато його соратників, сподівався, що німецька армія допоможе очистити землю від більшовицької чуми. Та згодом стало зрозуміло, що фашизм і комунізм – це одне і те ж, а тому довелося воювати проти обох цих сил. Вже у 1943 році Романа Шухевича обрано головою бюро Центрального Проводу ОУН, і з осені того року він у ранзі полковника очолив УПА. (За документальними підрахунками, УПА брало участь у 200-х  великих військових операціях проти фашистів). А 1946 року Роману Шухевичу присвоєно звання генерала-хорунжого. 
Із приходом у 1944 році совєтських військ у Західну Ураїну він не покинув її і не пішов на Захід, а залишився тут, аби далі вести боротьбу із комуністами, бо вважав це справою життя. Тоді було прийнято рішення про перебудову підпільної роботи й посилено конспірацію.

Шухевича шукали 800 оперативників!

Совєти добре знали, що мають справу з розумним військовим і фізично сильним чоловіком, тому й називали його псевдонімом Вовк. Він мав хорошу військову підготовку і фізичну теж – у молоді роки неодноразово відзначався у спортивних змаганнях. До того ж, був мудрим тактиком. Не дивно, що головорізи-кагебісти, кинувши всі свої сили на Західну Україну, все одно не могли зламати антикомуністичний опір. У січні 1947 року при Міністерстві держбезпеки було створено ціле управління для боротьби з бандерівцями. Загалом в Україні не менше 700-800 оперативників кинулися на пошуки генерала Шухевича. Але в нього було чимало конспіративних квартир,  і це допомагало маніпулювати противником. Лише вдавшись до віковічного російського методу – підступу й лицемірства, комуністи, використавши зрадницю, вийшли на останнє місце перебування Вовка у селі Білогорщі поблизу Львова.
На той час зв’язковою Тараса Чупринки, таке псевдо мав генерал, була Дарина Гусяк. Кагебісти її відстежили у Львові і, піймавши, притягнули містом до катівні за довгі чорні коси, по-звірячому б’ючи. Вже у своїх казематах на її очах знущалися над матір’ю, але дівчина не проронила жодного слова. На жаль, вона не здогадалася, що її підсадили до «побитої» провокаторки Рози, агентки МДБ, і тому передала через неї записку на волю до сестри. Таким чином вдалося вийти на слід Романа Шухевича. Відразу було видано наказ в ніч з 4 на 5 березня 1950 року (якраз 5 березня він мав покинути цю квартиру) провести операцію, а для цього «зібрати всі наявні у Львові оперативні резерви стрілецької дивізії, внутрішніх військ, МДБ, штабу українського прикордонного округу і управління міліції!» І це для захвату однієї людини! Ось як насправді діяли наші горезвісні «визволителі»! А також було наказано «операцію провести методом блокування села Білогорща, прилеглих хуторів, західної околиці селища Левандувка і лісного масиву».
Є різні версії загибелі генерала Шухевича. Найочевидніша та, що він, розуміючи наближення кінця, пустив собі кулю в скроню, перед цим застреливши майора-оперативника. Вже об 11-й годині ранку його тіло привезли до тюрми і показали багатьом затриманим, хто міг знати генерала. Щоб переконатися, що це справді Вовк, до підводи підвели його сина Юрія, який перебував у тюрмі. Син став на коліна й поцілував батькову руку. Кагебісти зрозуміли, що це дійсно Шухевич-старший. Батько, як розкаже пізніше Юрій, лежав в українській вишиванці й армійському кітелі. Біля виска з правого боку виднівся слід від кулі й обпалене волосся. Нижче грудей були сліди від автоматної черги...
Де совєтські головорізи поділи тіло генерала, невідомо до цього часу. Чи не закопали у якомусь глибокому підвалі своїх катівень? Хоча за 15 років можна було б віднайти архіви або тих, хто це знає.
А ще за роки незалежності вже можна було присвоїти цьому мужньому й відданому Україні чоловікові Героя. Якщо цього на зроблять до дня його 100-річчя, то ганьба нам, українцям, і нашій владі!
Ольга ЖАРЧИНСЬКА

• Нравится
•