І тепер своїм співом підкорює Європу
Нині Іванна Місюк із села Яблунівка Млинівського району є провідною солісткою Рівненського міського будинку культури. Хоча свого часу планувала пов’язати життя з податковими звітами та деклараціями. Навчатися до Національного університету державної податкової служби України дівчину запросив сам ректор цього навчального закладу. Проте любов до пісні та творча натура таки взяли гору.
– Коли ти почала співати?
– Співаю ще з шести років. Вперше з піснею «Україночка» виступила на концерті, приуроченому до першої річниці Незалежності України. Потім мене стали запрошувати взяти участь у шкільних, районних, обласних заходах, у різних конкурсах. Співоча кар’єра почалася з обласного конкурсу «З народного джерела». Після цього виступу остаточно вирішила, ким я хочу стати у майбутньому. До того ж, вже рік навчалася у музичній школі, де зі мною займалися викладачі вокалу, допомагали готуватися до вступу в інститут культури.
– Як сталося так, що мріяла вступати в інститут культури, а вступила до Національного університету державної податкової служби України?
– Тоді саме почалися творчі звіти областей України, на яких я представляла Рівненщину. На концерті був присутній тодішній ректор цього навчального закладу Петро Володимирович Мельник. Чесно кажучи, цей виступ був для мене дуже важким, адже перед поїздкою я захворіла. Грип дав ускладнення на голосові зв’язки, почався фарингіт. За кілька днів до від’їзду мене поклали в лікарню, медики взагалі забороняли співати, бо могла залишитися без голосу, проте я таки зважилася вийти на сцену. Відспівала на «ура», а пісня «Ой, журавко», яку виконувала, стала моєю візиткою. Після цього виступу Мельник підійшов до мене і сказав, що співати я зможу все життя, а от освіти такої у мене не буде. Згодом спілкувалася з головою Міжнародного громадського об’єднання «Рівненське земляцтво». Він працював у цьому університеті, тож запропонував навчатися у них. Як з’ясувалося, ми з ним земляки – він також з Млинівського району. Так, власне, я й зробила свій професійний вибір. До речі, при університеті, який тоді був академією, існує ансамбль пісні і танцю «Сузір’я», солісткою якого мені вдалося побути.
– Тим не менше, з податковою свого життя ти не пов’язала.
– Почнемо з того, що у податкову нині потрапити не так уже й просто. Знайомих, які б допомогли працевлаштуватися туди, в мене не було. Одна журналістка, знаючи мою творчу натуру, допомогла влаштуватися у Будинок культури вокалісткою. Нині я також виступаю у заслуженому ансамблі танцю України «Полісянка» під керівництвом народного артиста України Віктора Марущака. З цим колективом неодноразово виступала на міжнародних фестивалях у Польщі, Румунії, Словаччині.
– Не шкодуєш, що зробила саме такий професійний вибір?
– Ні, абсолютно не шкодую. Хоча працювати на будь-якій іншій роботі змогла б, поєднуючи її зі співами.
– Що подобається співати найбільше?
– У більшості виконую україномовні композиції з репертуару Оксани Білозір, Катерини Бужинської, Наталі Бучинської, Таїсії Повалій, Алли Кудлай… Працюю, так би мовити, у патріотичному напрямку (сміється – авт.).
– Знаю, що ти подавала заявку на участь у талант-шоу «Голос країни»…
– Так, але я не пройшла. Можливо, заповнила заявку на участь не в той день, можливо, не ті композиції підібрала… Кастинг будувався таким чином, що спершу треба було заповнити анкету на сайті цього шоу, до неї додати дві фотографії та два записи пісень у власному виконанні. Протягом місяця мені прийшла відповідь, що на «сліпі прослуховування» я не проходжу. Проте життя на цьому не зупинилося – пробуватиму свої сили далі.
– Про що мрієш?
– Про родинне тепло і сімейний затишок.
Марія МАРТИНЮК,
м. Рівне
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
Comments: |