З кожним роком все менше ветеранів збирається відзначити найбільше своє свято – День Перемоги. А хто й дожив до цих днів, бракує уже сили, аби вийти зустрітися з побратимами. Навіть тим, хто призивався востаннє, а це народжені 1927 року, вже 86 років.
Лучанин Олександр Багнюк – з останнього призову. Його, 16-річного, забрали у 1944 році. Всього тоді з Волині двома ешелонами вивезли 5000 таких хлопців, але не на фронт, а у Саратовську область. Тепер не важко здогадатися, що молодь із Західної України забирали, аби вона не поповнювала ряди УПА, та й оприлюднені архіви це теж підтверджують. Саме із вивезених юнаків із Західної України була сформована 193-тя Волинська дивізія.
– Везли, як худобу, у вагонах-товарняках, – пригадує Олександр Тимофійович. – Добре, що мали домашні запаси, бо в дорозі майже не годували. А коли прибули на місце призначення, у нас відібрали й рештки харчів, навіть кращий одяг. Для безвусих хлопців розпочалося справжнє пекло. Виснажлива муштра, знущання командирів, які називали нас «бандерівськими недобитками», робили, як кажуть росіяни, «изгоями». Жили у землянках по 250-300 осіб. Спали фактично на голій землі: бо яка подушка з черевиків і ковдра з шинелі? А онучі сушили своїм тілом. Харчування теж символічне: маленька порція пшоняної каші, цярина пом’ятої з лушпинням картоплі, ріденький супчик і скибка хліба.
Багатьох волинян комісували додому помирати, тих, хто ще мав силу, пізніше відправили на війну з Японією. В основному хлопців із Західної України використали як рабську силу на будівництві першого російського газопроводу «Саратов-Москва». Разом з ними працювали німецькі полонені та кримінальні злочинці. Денна норма для кожного – 2,5 метра завдовжки і 1,5 у глибину виритої землі, незважаючи на те, що надворі навіть стояли тріскучі морози. Москва чекала газу! Ось так дармовою рабською силою розбудовувалися безмежні простори Росії. Тепер цей газопровід є власністю «Газпрому»…
Але щоб добитися якихось пільг, Олександру Багнюку, ініціатору створення громадської організації воїнів останнього призову, довелося обходити чимало чиновників. Лише у 1991 році Волинська обласна рада прийняла рішення про увічнення пам’яті загиблих на спорудженні газопроводу «Саратов-Москва» і вирішила прирівняти їх (на місцевому рівні) до учасників війни. Та подальші клопотання таки мали успіх: військових останнього призову прирівняли до учасників боїв, а згодом – інвалідів війни.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
Олександр БАГНЮК
Comments: |