Цивілізація
Старенька Юстина сиділа на лавці біля воріт, виглядаючи з паші череду, яка чомусь припізнялась. Тут же-таки об’явилась і невгамовна сусідка Дунька, яка все про всіх знала і не могла ніколи змовчати.
А так як язик у неї був точно без кісток, то й працював він безупинно: таке собі РАТАУ. Так було й нині.
Саме на той час вулицею пройшла молоденька жіночка. Ще й не дуже язик повернеться сказати «жінка»: худесеньке, дрібнесеньке, але черевце гарбузиком видавало – при надії.
– Доброго дня! На сонечку грієтесь?
– Здорова будь, доню, гріємось, – привітно відказала бабця Юстина.
Ото й усієї мови було, а Дуньці немов заціпило.
– Ти чого, мов ошелешена?
– Та глянь же: всього місяць після весілля, а вона вже от-от розв’яжеться!
– Правильно мої онуки кажуть: темнота ти дрімуча, Дунько! Чи, може, й справді на сонці перегрілась? Зараз же навіть курчат лампою висиджують. А дівчата, думаєш, дурні, – носить, як ми колись, по дев’ять місяців? Видно, лампою погріють, і через два місяці після весілля – родини! Це тобі не що-небудь, а цивілізація, о!
Чарівна гілочка
Стомлені багаторічною ходою ноги безшумно дріботіли долівкою, а на столі, як гриби після дощу, один за одним виростали миски-полумиски зі звабливими наїдками, що так і просяться до рота. Але насамперед – молитва.
Настаравшись із ложками, що аж чуби повпрівали, правнучата розімліло чекали на солодке, розглядаючи при цьому хатній скарб.
– Бабуню, а що то за гілочка на покуті?
– О, то засторога від злодіїв! – таємничо пояснила бабця Юстина.
– А що вона заговорена?
– Ще й як! От прийде до хати злодій (тьху-тьху, не приведи, Господи) та стане красти: все-все винесе, а от гілочку не зачепить!
| Comments: |
