«Спасибі, що покинули мене у роддомі»

Подякувала дочка справжній матері, яка була проти її пошуків

Алла БУДЕНЧУК

Алла БУДЕНЧУК

Шість років тому життя Алли Буденчук із села Будятичі Іваничівського району круто змінилося. Її віднайшли сестри та брати, які живуть у Харкові та на Сумщині. Тоді вперше побачилася і з жінкою, яка народила. Бо називати її мамою ніколи не буде, адже рідними батьками назавжди залишаться Ольга та Василь Білецькі. Вони, на жаль, уже померли, рано осиротивши свою донечку.

Ще в дитинстві двоюрідна сестра назвала Аллу байстрючкою. Відтоді те образливе слово засіло в душу, хоча нікого нічого не питала. «Бо батьки мої були золоті, ще за рідними так діти не живуть», – каже Алла. Якось у розмові з майбутнім чоловіком сказала: здається, хтось з батьків нерідний. «Обоє», – ошелешив хлопець. Виявляється, у селі всі все знали. Для 17-річної дівчини таке зізнання було дуже важким. Запитала маму, попередивши: якою б не була правда, їх ніколи не покине. Але мама лише заплакала. Більше тієї пекучої теми не піднімала.

– Мені не хотілося когось шукати, – зізнається. – Просто відчувала, що перед батьками винна, могла їх образити, бо на мене дмухали, ні в чому не відмовляли. На той час мама пережила інсульт, тато – інфаркт.

За рік Алла вийшла заміж, минув ще рік – помер тато, народився син. Лише тоді мама розповіла правду. У 1969 році її, двомісячну, взяли у Нововолинському пологовому будинку. На той час Ользі Лукинічні було 37 років, Василю Маркіяновичу – 43. Жінка хворіла, надії народити не було. Знайома Білецьких, яка працювала акушеркою, подзвонила: «Є гарна здорова дівчинка». Тоді дитину забрали і назвали Аллою. Росла у щасливій сім’ї, їй не бракувало родинного тепла. Тож дуже важко переживала смерть батьків. Тато помер 28 червня 1988-го, а рівно через 13 років – мама, тільки 27 червня.

Шість років тому Аллі передали телефон справжньої рідні. У той же вечір подзвонила – брат не міг приховати своїх емоцій. Тоді й дізналася, що її мати теж родом з Волині, з Рожищенського району. Старшу сестру Лілю вона народила не в шлюбі (батько її загинув на будові, коли ще не з’явилася на світ). Потім вийшла заміж і народила ще трьох синів та дочку. Рідний брат матері, який раніше жив біля Нововолинська, вирішив, що сімейну таємницю треба розповісти племінниці Лілі. Вона зібрала усіх рідних і сказала, що у них є сестра.

Цей дзвінок пролунав у червні, а вже у серпні в Алли гостювали брат із сестрою. Разом їздили і в Рожищенський район до родини. А восени Алла з дочкою та сином поїхала на Сумщину, де живе справжня мати, якій тоді минуло 63 роки. Хоча вона взагалі була проти пошуків Алли і дуже злилася на дітей, все-таки при зустрічі навіть розплакалась.

– А я кажу Вєрі Романовні, біологічній матері: «Чого плачете? Я вам вдячна, що покинули мене у роддомі. Бо я мала чудову сім’ю і щасливо жила усі роки. І своїх сина та дочку назвала на честь прийомних батьків», – згадує Алла. – Вона пояснила: «Мені сказали, що ти померла при родах». Це, звичайно, брехня. Бо вона своєю рукою написала у пологовому відмову, та й її брат усе знав. Назвала батька – це Володимир Корж з-під Києва, з яким була на заробітках. Мені, чесно кажучи, однаково, бо я не ставила собі мету його знайти. Більше до неї не їздила. А для чого? Вона навіть не цікавиться моїм життям, не брала мій номер. Пробувала мене по телефону посварити, коли Ліля гостювала у нас: «Почему мамочке не звонишь?» Я відповіла: «Моя мамочка померла». Після того ми перекинулися кількома словами «здрастє-пока». Якби тоді вони мене не знайшли, з роками я, можливо, і шукала б їх. Не знаю. Бо своїми для мене назавжди лишаться рідні тата і мами…

Олена ПАВЛЮК,

Волинська область

 

 

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>