Згадують померлих, але забули про тих, хто пережив голодомор

– Родом я з Черкащини, тож усе те пережив. Коли підходить оця дата, то наче сіль на рану сиплють. Покійних згадують, а ті, хто вижив, нікому не потрібні. Хоча скільки вони вистраждали. Їх уже мало й залишилося.

Мої батьки – селяни, мали десятьох дітей. Ми були небагаті, але земля нас годувала. Хотіли вивезти до Сибіру, бо дід мав землю і хату під бляхою. А зима, хуртовина тоді була, що світу не видно. Один з тих, що прийшли нас вивозити, подивився і попросив залишити нас до весни. Мовляв, подивіться, які маленькі діти, вони замерзнуть. Так і зосталися. Тоді почали забирати все, що було у хазяйстві. Ні худоби, ні курки, ні картоплі не лишилося. Батько закопав в хаті у підвалі в коробці трохи жита. І за грубою мали відсік з нішею – там тато теж замурував два мішечки пшениці. Коли проводили обшук, знайшли тільки те жито, що у підвалі закопане.

На Різдво мама попросила батька відмурувати пшеницю, щоб хоч хліба дітям на свято спекти. Тато забрав тих два мішечки пшениці і змолов на водяному млині. І тут знову облава. Куди заховати – не знають. Виніс вночі в садок, а ще хуртовина мела. Ті шукали, але не знайшли. Закінчилася хуртовина, тоді вже тато пішов шукати – нічого нема. Хтось із сусідів підгледів і забрав. Нічогісінько у хаті не лишилося. (Олександр Володимирович розповідає це плачучи – авт.). Мама каже: «Що ж тепер будемо робити?», а батько: «Ще сіно є. Корова від сіна молоко дає, то й ми, може, виживемо». Приніс того сіна, і мама варила такий чай. Давала нам по мисочці. Сіно пінує, а ми: «Мамо – жир!» Так до весни дожили, а там травичка з’явилася – і пішли пастися. Вже на осінь зібрали хліб і заховали, то мама пекла хліб і потрошечку давала нам. А вісім місяців майже нічого не їли. У війну хоч і жили бідненько, але голоду не було.

Олександр Володимирович приїхав на Волинь агрономом у Володимир-Волинський. Тут одружився. Хоч доля й кидала їх ще по різних місцях, проте все-таки вирішили оселитися у Луцьку. Старенького чоловіка можна зрозуміти, адже в Україні є багато громадян, які мають державні пільги. Навіть, як знаємо, з ініціативи Соцпартії вшановують дітей війни. Та чомусь геть забули про тих, кому довелося пережити чи не найстрашніший мор в історії України, ініційований тими ж таки соціалістами-комуністами. Хоча кожен з тих, хто залишив свої спогади, говорить, що пережити війну було легше: принаймні не голодували.