Зі старих пальт шиє взуття та жилетки
Олену Іщук із села Сільце Ковельського району на Волині усі називають оптимісткою. Адже, незважаючи на хворобу, яка ще в молодості прикувала її до ліжка, вона все ж зуміла піднятися, народити дітей, збудувати разом з чоловіком хату, вести чимале господарство.
Олена Григорівна і зараз без палички ходити не може. Каже, що іноді не слухають ні руки, ні ноги. Але, попри це, жінка посміхається.
– Така вже доля, – розповідає. – Я в дитинстві хотіла стати швачкою. Бо у моєї мами Софії Антонівни, яка жила у Підлісах, була стара швейна машинка. Вона шила для дівчат навіть весільні сукні. Зі старого одягу виготовляла й потрібну для селян взувачку – бурки. Якось я, дивлячись, як вона справно строчить на машинці, прийшла зі школи і розібрала її по деталях (все хотіла побачити, як вона складена). А зібрати не вдалося. За це від мами добряче отримала. Відтоді ще більше захотіла навчитися шити. Тож після закінчення школи пішла здобувати спеціальність швачки. Та за півроку заслабла.
Через протяги Олена злягла. Лікарі не могли встановити діагноз, а її стан усе погіршувався. Згодом дійшли висновку – запалення кори мозку.
– Я довго лікувалася. Довелося заново вчитися ходити, – пригадує ті важкі часи жінка. – Було це у 1974 році. Тоді від мене не відходив мій майбутній чоловік (нині покійний). Власне, мабуть, через його любов я й стала на ноги. Тож уже наступного року ми одружилися. А згодом народилися діти – син і донька. І якось усе так закрутилося, що я й не хотіла прислухатися до хвороби, адже будували хату. Благо, що чоловік був хорошим майстром – вмів виготовляти і вікна, і двері, навіть дерев’яні ліжка, маслобійки, діжки, які користувалися попитом в односельчан.
Олена Григорівна і сама не сиділа склавши руки: працювала, незважаючи на інвалідність, у колгоспі, утримувала підсобне господарство, шила для односельчан, як і колись її мама, бурки. Машинка в її оселі і тепер не простоює. Пані Олена вже й не може перерахувати, скільком односельчанам пошила ковдри, жилетки і взуття. Каже, що найбільшим попитом користуються бурки: найтепліші – зі старої солдатської шинелі. Зручні та легкі також з жіночих пальт. На таке взуття одягаєш гумові калоші – і можна ходити взимку біля худоби: тепло, легко і зручно. Жінка каже, що в її оселі ніякий старий лах не пропаде. З непотрібного одягу вона ще й тче килимки на підлогу. Їх у Сільці використовують, щоб застелити лавки і на весіллі.
– Але зараз я уже стільки не працюю, – продовжує Олена Григорівна. – Адже маю першу групу інвалідності (розсіяний склероз). Хоча й без діла не можу.
В будинку Олени Іщук – ідеальна чистота. Жінці доводиться прибирати навколішки. «Та вона на колінах і грядки влітку всі повиполює, і хліб ще й зараз пече», – додають односельці.
– А бурки ще б зшили? – запитую жінку.
– Хіба хто б нині босий прийшов – то б і зараз пошила… – каже.
А для тих, хто страждає на розсіяний склероз, Олена Григорівна радить щодня випивати натщесерце склянку свіжовичавленого соку моркви і заїдати шматком хліба з маслом.
– П’ю так років три – і відчула покращення. Ніби і в голові просвітлішало… – зізнається.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото автора
| Comments: |
