Білоруська журавлина приносить десятки тисяч доларів… українцям

Другого вересня громадянам України, які проживають в Рокитнівському районі Рівненської області поблизу державного кордону з Білоруссю, офіційно дозволили збір журавлини у ландшафтному заказнику «Ольманські болота». І в перший же день білоруський ліс відвідали понад 1200 людей. Урожай ягоди цьогоріч видався доволі славний. Якщо добре постаратися, то за день можна зібрати до 40 кілограмів.

Краще званий гість

Українці повертаються додому

Українці повертаються додому

Перебування у білоруському заказнику дозволено жителям десяти українських сіл, які вважають себе етнічними білорусами. На початку шістдесятих їх насильно переселили сюди з Мерлінських хуторів Столинського району, звільнивши чималу заболочену місцевість для однойменного військового полігона. У радянський час, коли кордони між республіками були умовними, навідувати рідні землі переселенцям було просто. Проблеми виникли з появою справжнього кордону. Порушників прикордонного режиму стали затримувати і видворяти в країну постійного проживання. Менше порушників від цього не ставало, а от відносини між військовими та українським населенням погіршувалися. І дорослих, і дітей, наче під гіпнозом, тягнуло на болото, яке століттями годувало їхніх предків. Люди не бажали миритися з тим, що воно для них стало закритим. Затримані і видворені поліщуки знову і знову поверталися туди, де можна заробити. Часом доходило до протистояння з прикордонниками. Відбулося навіть кілька мітингів, організованих українцями в безпосередній близькості до кордону. Проблема вимагала вирішення, і главою білоруської держави як виняток було дозволено їм збирати дикороси в «Ольманських болотах».

Час – гроші

Сьогодні на кордоні без вихідних з шостої ранку до десятої вечора працює три пункти спрощеного пропуску – «Мутвиця», «Селище» і «Хиничів». У цей проміжок часу людина, яка прямує в Білорусь, обов’язково має повернутися назад в Україну. Зазвичай вертаються з важкими торбами. Несуть на плечах, везуть на велосипедах. На підводах та на мотоциклі кордон на цій ділянці перетинати заборонено.

Свій робочий час ті, хто збирає дикороси, цінують. Близько шостої ранку не менше п’ятдесяти людей чекають початку роботи кожного з постів. Перші дні журавлину збирають поблизу кордону. В усіх одне бажання – знайти там непочатий ягідник, щоб зібраний урожай легше було виносити з болота. Одна справа пройти з мішком на плечах три кілометри, інша – п’ять чи десять.

Пропускний режим народ старається не порушувати і кордон у зворотному напрямку перетнути вчасно. Якщо людина до десятої вечора не з’явилася на пункт пропуску і не отримала залишений там пропуск, то одразу ж потрапляє до числа порушників кордону. Прикордонники зобов’язані негайно почати пошуки і затримати. Поки таких випадків не було. Своє право відвідувати заказник українці цінують і воліють в гостях не затримуватися.

Номер замість імені

Жіночки чекають повернення пропусків

Жіночки чекають повернення пропусків

У день приїзду журналіста на «Мутвицю» кордон у цьому пункті спрощеного пропуску перетнули близько п’ятисот людей. Стільки ж повернулося назад з ягодами.

Чоловіки, жінки і діти підходять до прикордонників і називають номер свого пропуску. Шукають його у загальній купці заздалегідь відсортованих за серіями і номерами документів, тому звіряють фотографію з оригіналом за лічені секунди. Дівчата проходять повз молодих прикордонників, не зазирнувши їм в очі і не називаючи свого імені.

– Невже ні в кого нема бажання познайомитися з військовим і вийти за нього заміж? – запитую у дівчат. Ті скромно відмовчуються, а за них відповідають матері.

– А кому вони потрібні, такі замурзані? Вічно в роботі…

Кордон справді не найкраще місце для флірту. За словами заступника начальника 9-ї прикордонної застави Миколи Курляка, вранці його підлеглі зайняті перевіркою документів і їм не до особистих знайомств, а увечері, навпаки, дівчата повертаються з болота втомлені і хочуть якнайшвидше потрапити додому.

За всю історію Пінського прикордонного загону, розповіли збирачі ягід, заміж за прикордонника вийшла лише одна місцева дівчина. Інших прикладів, коли служба посприяла особистому життю, тут не пам’ятають.

Замість школи – в болото

З п’ятисот людей, які пройшли в один день через «Мутвицю» по білоруську журавлину, 85 – діти до 16 років. Всіх супроводжували батьки. Деякі з них пропустили школу тільки в цей день, для інших навчальний рік ще не починався. Хлопчина Толік, наприклад, приїхав на болото з матір’ю, заробляє гроші, щоб придбати, як він сказав, все. У його товариша-односельчанина батько – інвалід, тому турбота за сім’ю лягає і на плечі підлітка.

Заготівельники журавлини на українській стороні платять по 10 гривень за кілограм. Народ продавати ягоду не поспішає. Сподівається, що ближче до зими ціна зросте, і можна буде заробляти удвічі-втричі більше. Був рік, розповідають жінки, коли за кілограм давали по тридцять гривень – майже чотири долари.

Збирають журавлину всього півтора місяця. 15 жовтня спрощені пункти пропуску закриваються. Але за цей час людина може пристойно заробити. А якщо на болото ходять цілими сім’ями, а вони зазвичай багатодітні, то множте дохід на число робітників.

– У Познані (українське село – ред.) люди живуть не гірше, ніж у місті, – поділився з журналістом один місцевий. – І євроремонти роблять, і плазмові телевізори, комп’ютери купують, у кожній хаті по дві машини мають. Звідки доходи? І з лісу теж. Чоловіки заробляють на будовах в Росії, жінки – на ягодах в Білорусі.

Що значить для жителя прикордонного українського села білоруська журавлина, розповіли у Пінському прикордонному загоні. Якось один з парубків разом зі своїми односельчанами спробував перетнути кордон для збору ягід. І під час перевірки документів з’ясувалося, що незадовго до цього його на батьківщину з Білорусі за якусь провину депортувала міліція. Зрозумівши, що дорога у заказник закрита для нього на цілих два роки, молодий чоловік… розплакався.

Чужі серед своїх

Населення не всіх українських сіл, які потрапили в число щасливчиків, щоб відвідувати білоруський заказник, користуються подарованою їм пільгою. Жителі Старого Села, приміром, для яких пунктом спрощеного пропуску визначена «Мутвиця», журавлину в білоруському болоті не збирають. Навіть пропуску цього року не оформляли. Якось вони спробували пройти в заказник, зайняли місце в черзі на перетин кордону. Але хлопці із села Дроздинь вивели їх з цієї самої черги під руки і провели «виховну роботу»: мовляв, старосільці через «Мутвицю» ходити не повинні. Логіка проста. Хочете ягід? Вимагайте окремого для себе пункту спрощеного пропуску! Ми для себе «пробили». Подібні вимоги від жителів Старого Села до білоруських прикордонників звучали. Але їх не задовольнили.

Десятки тисяч доларів проходять мимо…

Від пункту спрощеного пропуску «Мутвиця» до найближчого білоруського населеного пункту, яким є село Дзержинськ в Лельчицькому районі Гомельської області, 26 кілометрів бездоріжжя. Білоруський заготівельник по журавлину на болото не проїде. Щодня за кордон з «Ольманських боліт» йдуть десятки тонн білоруської ягоди. Неважко підрахувати, скільки її піде за півтора місяця. Країна при цьому не отримує нічого. Влітку таким же чином у тому ж напрямку вивозилася чорниця. Природні ресурси Білорусі приносять працьовитим українцям десятки тисяч доларів, якщо не більше. А нам поки лише збитки. Ех, бездоріжжя…

Павло КУНИЦЬКИЙ,

газета «Вечірній Брест»,

Білорусь

Фото автора

 

 

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>