Зустріч братів через 70 років

У селі Дзвинячка Борщівського району після 70 років розлуки побачилися брати Федір і Степан Медведі. Федір приїхав з Англії, куди перебрався після війни. Звістки про себе родичам не давав, тому вони вважали, що він загинув – ставили у церкві свічки за упокій його душі. Лише мати завжди вірила, що син живий…

Брати Степан та Федір Медведі знову разом

Брати Степан та Федір Медведі знову разом

Федора 18-річним 1943 року німці вивезли на примусові роботи. Хлопець працював по 12 годин в день на власника вугільної копальні, розвозив на тачці паливо замовникам. За тижневу платню міг купити лише буханець хліба. Після війни влаштувався на роботи із заготівлі лісу під Гамбургом, а у 1947 році переїхав до Англії й одружився з місцевою жінкою. Вона мала двох дітей, а спільних з Федором не нажили. Мешкала родина неподалік від міста Беверлі, де на фабриці з виготовлення дротяних шнурів Федір пропрацював 35 років. Про батьківщину чоловік ніколи не забував, хотів повернутися додому, але зупиняли відомості про комуністичні порядки, що доходили з України. Тримала й сім’я, де підростали діти, а потім внуки і правнуки. Цього ж року нарешті 88-літній Федір, ще досить бадьорий дідусь, зважився і поїхав у рідне село разом з правнучкою Лоренс, бо дружина хворіє.

А у Дзвинячці життя протікало своєю чергою. Мати Федора залишилася вдовою у 1941 році. Виховувала трьох синів, але завше побивалася за улюбленцем Федьком. До 1980 року, аж поки не померла, шукала його через Червоний Хрест, але марно. Пані Ганна, дружина старшого Федорового брата Степана, щороку подавала до церкви на сорокоусти за всіх померлих в родині, і за Федора теж.

– Коли нам повідомили, що Федір їде до нас, мені мову відібрало, — розповіла вона. – А я ж за нього панахиди замовляла! Та ось він увійшов на подвір’я, і сумніви зникли. Такий схожий на матір! Мій Степан дуже плакав. Коли Федора забрали до Німеччини, йому було десять років…

– Хоч не бачилися 70 років, брата я впізнав, – каже Степан Михайлович. – Ми так довго його шукали. У глибині душі жевріла надія побачити його живим…

На цвинтарі брати вклонилися могилам батьків, Федір побував біля хати, де народився і виріс. Вона, глиняна і напіврозвалена, давно вже стоїть пусткою. За роки перебування на чужині Федір Михайлович не забув рідної мови. У селищі, де він живе, також є вихідці з України, тож спілкується з ними українською. А побувавши з правнучкою у Києві, його неприємно вразило те, як масово там люди розмовляють російською.

Світлана КЛОС,

Тернопільська область

Фото з журналу

«Золота пектораль»

 

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>