Осетинка 20 років живе в Україні без паспорта

І на батьківщину повертатися не збирається

Коли старші люди, збираючись за столом на сімейні свята, виголошуючи тости, кажуть: «Щоб був мир, дітки…», молодше покоління якось не надає значення цим словам. Бо не відає, що таке війна… Дехто вже й не знає, коли востаннє на українських землях лунали вибули – і слава Богу! А от Хандзеріфа Пухаєва, що мешкає в Паридубах Старовижівського району на Волині, тікала від війни з Південної Осетії. Чеченка – так її прозивають у селі, грузинка – записано у господарських книгах Смідинської сільської ради, осетинка – так називає сама себе. Та проживши в нашій країні двадцять літ, тільки зараз оформляє документи на отримання українського паспорта…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висилала гроші на ремонт хати, яку весь час руйнують

– Так що незабаром я можу стати громадянкою України. Хоча до останнього надіялася, що колись таки повернуся на батьківщину, – розповідає Хандзеріфа Давидівна. – Та вже не судилося… Я чотири рази висилала гроші на ремонт хати, однак щоразу її руйнують… Там стріляють, стріляють… Тож нема куди повертатися. У брата своя сім’я – туди нема чого йти. Та вже й не тягне додому, бо тут моя єдина донька, внучка, зять…

Жінку погнала з обжитих місць у Цхінвалі війна. Чоловік загинув, і вона, схопивши малолітню доньку, у 1991 році втекла із охопленої військовими конфліктами території в Україну:

– Через що виникають війни? Зазвичай через землю. Так сталося і в нас. Тож я вирішила рятувати від війни дитину і спочатку потрапила в Харківську область.

Хоч Анжела (так осетинку називають в Україні) працювала в ресторані «Осетія» шеф-кухарем, у нашій державі хапалася за будь-які заробітки, аби вижити.

– Я вкалувала, як ішак, – каже. – Брала для обробітку лан буряків, трудилася на свинофермі. Там зустріла дівчат із Західної України. Дуже толкові, роботящі. Про те, що в ті роки на сході України на сезонні роботи приїжджали західняки, дізналася від місцевих керівників, які хвалили таких трударів. Тож вирішила переїхати з тими жінками на Волинь. Таким чином спочатку опинилася в Шацьку. Маючи статус біженки, працювала гардеробницею, прибиральницею. Потім зустріла свого другого чоловіка. З ним вирішили все ж повернутися в Осетію, бо захворів брат. Та в нас люди дещо не такі як в Україні: гарячі, не терпітимуть тих, хто любить заглянути в чарку. А мій руський муж таки міг випити. Я переконалася, що українець в Осетії не дуже приживеться, тож вирішили повернутися на Волинь. Родичі порадили зупинитися в Паридубах, там якраз створювався колгосп. А оскільки роботи не боялася, то пішла працювати в сільське господарство, де доглядала телят.

Допомагає знайти зниклих та… потопельників

Пані Анжела каже, що в Паридубах її прийняли добре. Однак 2005 року трагічно загинув її другий чоловік. Тож залишилася сама. Надії повернутися на батьківщину вже нема, адже тут донька створила власну сім’ю і живе в Турійську.

– Люди в селі хлібосольні. Коли мені було важко, допомагали. От і цю хатину місцеве керівництво мені виділило, мовляв, живи, скільки потрібно. Я ремонт зробила, – показує помешкання жінка. – Навесні приїжджав брат, полагодив сарай. Правда, нічого там не тримаю. Бо люди часто мене забирають когось знайти.

– Як це?

– Звертаються, щоб допомогла віднайти зниклу людину чи потопельника, або викрадене авто… Наприклад, нещодавно шукала в одному озері тіло хлопця, яке не могли знайти кілька днів. Настраждалася з його батьками, але таки віднайшла… Якось жінка прийшла, каже, чоловік зник. Де подівся? А він сидить у тюрмі… Ви не думайте, я людина віруюча, багато жертвую на храми, їжджу до Почаєва. На свою діяльність навіть маю ліцензію… – стверджує Хандзеріфа Давидівна. – А відмовити людям допомогти в біді не можу…

Марія ДУБУК,

Волинська область

Фото автора

ДЛЯ ДОВІДКИ: Південно-Осетинська автономна область (Південна Осетія) зі столицею Цхінвалі за радянських часів входила до складу Грузії. Проблеми в краї почалися у 1990-х роках, коли місцева влада ухвалила рішення про створення незалежної республіки. Офіційна Грузія визнала ці дії неконституційними. 2008 року за підтримки і збройного втручання Росії регіон було повністю виведено з-під контролю Грузії, після чого незалежність республіки визнали сама Росія, Венесуела, Нікарагуа… Більшість світу так і не визнала Південної Осетії незалежною країною.

 

 

• Нравится
•