В душі ми українці, а в житті – канадійці
Так вважають сестри-українки, які мешкають в Канаді вже багато років
Двадцять років тому Ніна з Луцька ризикнула – і поїхала в Канаду. Там уже кілька років жив двоюрідний брат. Той спочатку підтримав, а потім вона почала ставати на ноги сама. Неймовірно трудно довелося приживатися. Через п’ять літ переїхала сюди сестра Лариса. Нині вони вже пустили коріння в Канаді, створили сім’ї. Недавно гостювали у мами, і розповіли нам про своє заморське життя.
А мама не прижилася…
– Спочатку все сподобалося, та коли почала жити сама, дуже скучала за домівкою, – розпочинає розповідь про життя у далекій країні Ніна. – Часто й плакала, та вороття уже фактично не було. Зрештою, знала, що тут у мене є перспективи, а в Україні – жодних. Якщо хтось думає, що за кордоном одразу все тобі подадуть, то дуже помиляється. Там спочатку було не лише морально, а й фізично важко. За п’ять років приїхала Лариса.
Коли дівчата більш-менш обжилися, запросили матір Любу. Довго вона збиралася, роздумувала – і нарешті поїхала. Побула у Канаді кілька місяців і знову повернулася в Україну. А от Ларисина дочка Інна сприйняла Канаду як свою другу батьківщину. Мабуть, тому, що приїхала сюди у десятилітньому віці.
– Тут для мене усе було абсолютно нове, проте швидко адаптувалася, – додає Інна. Їй уже 23 роки. – Адже в Канаді багато емігрантів українців і росіян. В школі навчання набагато легше. Якщо англійську дитина не знає, її влаштовують в окремий клас, де викладають інші уроки, поки добре не оволодіє мовою. І навчання не таке, як у нас, коли діти учать все, там вибирають ті основні предмети, які потрібні для майбутньої професії. До них додаються ще загальнорозвиваючі. Якщо в Україні мені було важко вчитися, то там – легко. Адже дитина опановує те, до чого схильна, а з 7-8 класу вибирає потрібні для продовження навчання у вузі предмети. Дітям не треба нічого запам’ятовувати, головне знати, де що знайти. Навчання у вузах платне. Хто не має грошей – бере кредит. Навчаючись в університеті на юриста, бачу, що мене завжди перевіряють: куди їжджу, з ким спілкуюсь, де була волонтером. Напевно, тому, що прокурори і судді в Канаді мають бути чесними і принциповими. Професія юриста там перспективна, адже без нього нічого не почнеш робити, не продаси, не організуєш. Якщо дитина добре вчиться, то університет частину оплати «покриває». Так само, якщо студент надасть усі необхідні документи про те, що має фінансові проблеми, – тоді теж отримує фінансові пільги. Взявши позику на навчання, після закінчення маєш шість місяців для того, аби знайти роботу, а потім автоматично з твоєї картки знімається відповідна сума, незалежно чи залишиться на картці щось чи ні. При оформленні позики надаєш усі свої банківські рахунки. Нема у випускника вузу грошей – шукають маму, і так далі, тобто поручителів, але гроші стягнуть.
Життя у кредит – норма для канадійців
– Канадійці фактично живуть у кредит, – каже Ніна. – В даний час ми відкладаємо гроші на рахунок тільки на майбутнє навчання дітей (у жінки 11-річна донька і 9-річний син).
– Я коли приїхала до Канади і там вчилася, то цікавилася: а якщо гроші в банку пропадуть? – каже Лариса. – Вони цього не розуміли: як це пропадуть. Правда, там банк у разі певних проблем повертає не більше 60-70 тисяч доларів, тому гроші на збереження треба класти у різні фінустанови. Беручи кредит, обов’язково оформляєш страховку, яка убезпечує від проблем. Ми будинок теж у кредит купували, і тепер кожні п’ять років поновлюємо договір про позику. Брали на 40 років, тепер дають лише на 25-30. П’ять літ тому була одна сума грошей, а тепер треба вже віддавати значно більшу. Хто заробляє понад 70 тисяч в рік, платить більші податки. Також ми мусимо оплатити усі страховки на машину, хату, дітей, здоров’я, а вони різні: чи то на роботі поранишся, чи захворієш, словом, цілий список. Ці страховки щомісяця стягують з рахунків автоматично. У Канаді – все життя в боргах. Там не можна захворіти, бо тоді не відомо, як будеш жити.
– Хто бере багато в кредит, ті користуються кредитними картками, і таких людей у Канаді дуже багато, – пояснює Ніна. – Ми з чоловіком не любимо цих карток, тому більше користуємося готівкою. Майже усі емігранти живуть на кредитах. Треба працювати – там нічого з неба не падає. Хоча ми маємо час і на відпочинок, який плануємо залежно від своїх фінансів: де можемо собі дозволити і де подобається дітям. Любимо їздити до озера, в Канаді також багато лісів, озер, великі поля. Їздимо на водопади, проводимо вихідні з родиною або, якщо треба, займаємося прибиранням. Взимку обов’язково хоча б раз їздимо кататися на лижах або на Кубу відпочити на морі – там гарний білий пісок і дешево. Коли приїхали в Україну, одразу порівняли її з Кубою – будинки такі ж облуплені.
До 12 років з дітей не спускають очей
– Кожен народ у Канаді дотримується своїх традицій, – розповідають сестри. – Щотижня в Торонто (де живуть Ніна і Лариса – авт.) проходять якісь фестивалі, де представляють різні країни. На українському – наша музика, вишиванки, страви. У нас є різні церкви, так само святимо паску, Різдво святкуємо й італійське (у Ніни чоловік італієць – авт.), і українське, і канадське, як католики. Українська діаспора велика, має свої газети, телебачення. В душі ми – українці, а в житті – канадійці.
Місто Торонто теж фактично розділене на райони. Росіяни в Канаді часто поводяться агресивно і зверхньо, організовують кримінальні групи, але їх все-таки ловлять і ставлять на місце. Для прикладу, спеціальні злочинні групи створюють аварійні ситуації на дрогах, щоб потім отримати страховку. Росіянок видно здалека: на височенних підборах, у яскравому одязі і яскраво нафарбовані. Ми на них дивимося, як на екзотику. Канадійці не надають великого значення своєму одягу, головне – він має бути зручним. Ми на забаву в такому ходимо, як ви тут щоденно. А ще в Канаді прийнято планувати час, тому у нас нема таких стресів, як у вас. Тут один дзвонить – йому треба те, інший – те, а там, дивись, тебе ще кудись кличуть, – і людина не знає за що їй хапатися. До хати теж приходять без попередження – в Канаді таке неприпустимо.
За дітьми там треба дивитися до 12 років, навіть самих у хаті не можна залишити. Якщо хтось побачить, що дитина одна, і донесе в поліцію – будуть проблеми. А два такі випадки – і позбавляють батьківства. Такі вимоги тому, що у нас зникають діти. А тут їм дуже подобається, на вулиці можуть гратися з котами і собаками. В Канаді на тварин треба мати відповідні дозволи, і вони мають бути з прививками. Собаки і коти в Канаді самі не бродять. Звичайно, ми тут почуваємося, як вдома, всі разом – з дітьми і з мамою. А от чоловіки телефонують, що вже скучають.
– А я, чесно кажучи, не знаю, що робила б в Україні, – каже Інна. – Так, хоч там і за все треба платити, але знаю, що можу влаштувати собі життя. Була в Еквадорі, Ізраїлі – і зрозуміла, що в Канаді все-таки найкраще.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА
| Comments: |
