Де можна наточити леміш до плуга?

Колись таке запитання не турбувало людей, тому що майже у кожному селі був колгосп, який мав кузню, де працювали вправні майстри. А зараз хоч і є молоді ковалі, та вони виготовляють модні паркани, арки та лавки, а за дрібну роботу не беруться. Кому хочеться гаяти час на сапку чи копачку, а про те, щоб викувати косу, й мова не йде. Будучи у відрядженні в Радивилівському районі, почули від людей про шанованого в окрузі коваля Володимира Казьмірука із села Гайки-Ситенські. «Йому вже вісімдесят скоро виповниться, а він не полишає кувалду. Як почнеться робота у полі, то щодня до його хати хтось по допомогу їде», – хвалили односельці чоловіка. І ми рушаємо до його оселі. Застали Володимира Петровича за роботою. Саме точив леміш до плуга. Каже, ще батько навчив кувати. Згодом удосконалював знання у колгоспній кузні в селі Ситне. 33 роки там пропрацював, але вийшовши на заслужений відпочинок, не захотів сидіти без діла. Облаштував на подвір’ї міні-кузню. З дитячою безпосередністю підписав крейдою стареньку піч. Слово «коваль» для цього чоловіка означає справу усього його життя. Скільки всього він переробив за десятки років – і не порахувати. До нього й досі приходять люди, просять, щоб підремонтував нехитрий сільський реманент. Дідусь нікому не відмовляє, плати великої не просить. Радіє, коли хтось принесе мішок вугілля.

– Зараз у всіх хатах газ і вугілля ніхто не купує, тому прошу добрих людей, у кого залишилися старі запаси, щоб віддали. Бо інакше не буде на чому розжарювати залізо, і робота стане, – журиться.

Розповідаючи про щоденні клопоти, Володимир Петрович зітхає, що нема кому передати своє вміння, молодь вчитися не хоче. Вважає непрестижною важку ковальську працю. Ситненський сільський голова Андрій Гуменюк зазначає, що дідусь Казьмірук справжній ентузіаст своєї справи.

– Коли до нього не зайдеш, він постійно в кузні. Люди з Михайлівки, Карпилівки, Копані до нього їдуть, бо більше ніде в околиці такого майстра нема, – каже Андрій Дмитрович.

Поки ще Бог дає здоров’я та силу, то допомагає старенький коваль людям. Але за кілька років таких майстрів не залишиться у наших селах. Сидітимуть по хатах молоді дипломовані юристи, економісти та банкіри, які й не знатимуть, що таке сапка чи плуг.