Уже 47 років Наталія Пушкар досліджує історію Волині і життя Лесі Українки

Віднедавна уже стало традицією святкувати професійні свята. Музейники своє відзначають 18 травня. Серед них є чимало великих сподвижників, які, фактично, працюють на ентузіазмі, бо ту роботу, яку вони виконують, гривнями не оціниш. Тут справді свою професію треба любити. Наталія Юхимівна Пушкар – шанована на Волині людина, яку знають як віддану музейній справі працівницю. Її посада – головний хранитель фондів Волинського краєзнавчого музею. А ще вона обізнаний історик, краєзнавець, знавець творчості Лесі Українки і наш давній дописувач.

Наталія Пушкар розповідає про вилучені на митниці експонати

Цінні листівки викупили у московського колекціонера

Хоча Наталія Юхимівна не з тих, хто вже у дитячих мріях себе кимось бачив. У школі захоплювалася літературою, а тому після закінчення луцької середньої школи, відпрацювавши два роки в обкомі партії кур’єром, у 1961 році пішла вчитися на історико-філологічний факультет. Навіть подумувала його кинути – їй здавалося, що тут замало саме літератури. А коли прийшла працювати у музей (6 січня 1967 року), то здалося, що тут нема чого робити. Зате тепер стільки задумів і планів, що просить у Бога здоров’я все це втілити.

– Тепер бачу, що роботи непочатий край. І половини не знаю того, що мала б знати, – бідкається

Наталія Юхимівна. – Шкодую, що пізно почала писати. До середини 1985 року друкування матеріалів не вимагалося і не стимулювалося.

Однак з того часу, як Наталія Пушкар взялася активніше за письмо, у світ вийшло більше десятка її книг – це історичні путівники, нариси, довідники. Здається, вона знає про Волинський край (і не тільки про нього) усе, бо на кожне запитання знаходить змістовну відповідь.

Проте улюбленими темами є краєзнавство і лесезнавство. Захоплення останнім прийшло 1972 року, відколи прийняла фонди.

– Листи Лесі Українки мені передала попередня завідувачка музейних фондів Наталія Федоренко, – розповідає Наталія Юхимівна. – Що ми винесли зі школи про Лесю Українку? «Досвітні вогні»,

«Мавку» – якось так «пробігли». А зацікавилася її творчістю студенткою, коли переписувала «Твої листи пахнуть зів’ялими трояндами». А прочитавши неоціненний скарб – Лесині листи, які передав на Волинь у 1941 році, за два тижні до війни, Хома Михайлович Коцюбинський, син відомого письменника, захопилася її особистістю, перечитала усю її творчу спадщину. У1972 році підготувала лекцію: «Леся Українка: історія одного листування», яка актуальна дотепер, бо кохання вічне. Цією темою цікавилася все більше і більше. У Віри Михайлівни Колезюк, завідувача музею Лесі Українки у селі Колодяжне, і у

мене є колекції поштових листівок про перебування Лесі Українки у різних містах і країнах. Наша спільна колекція – півтори тисячі цих листівок. Пощастило, що вийшли на московського колекціонера Забоченя (автор альбому «Україна на поштовій листівці»), який мав одну з найбільших колекцій поштових листівок. Тепер одна така коштує 100 доларів, а тоді закупили у нього по 2-4 гривні велику кількість. Згодом, коли почала писати, видала чимало книг про Лесю Українку. Остання – «Волинські

сюжети. Історико-краєзнавчі нариси». Хоча підписалася упорядником, бо тут, окрім моїх нарисів, є написані раніше. Це книга про перебування Лесі Українки на Волині, у її історичних межах. Якщо дасть Бог здоров’я, то хочу закінчити тему, яку вже розпочала, про історію музейних експонатів. У нас є багато автографів – про це теж зібрала чимало матеріалу. Автографи Лесі Українки і родини Косачів, Радзивілів, папи Урбана VIII, польського короля Владислава IV, Будьонного та Ворошилова і т.д.

Митники поповнюють музейні фонди

Наталія Пушкар пишається фотоальбомом «Луцьк у гравюрах і фотографіях», хоча її прізвища в авторах нема, а лише як літредактора і коректора. Його автор – Віктор Літерчук, луцький колекціонер. Над цим альбомом, який вийшов минулого року і вміщує понад 600 листівок, вони трудилися майже три роки. Це не просто фотоальбом, а наукова книга, у якій досліджено й описано багато фотографій та різних фактів.

А ще Наталія Юхимівна як голова експертної комісії музею часто досліджує вилучені митниками і працівниками СБУ предмети старовини. В музей не без її допомоги вже передано понад 10 тисяч старожитностей, з частини яких зроблена дуже цікава виставка.

– Цього року нам знову мають передати 334 предмети на суму 150 тисяч, – радіє Наталія Юхимівна. – Як правило, це картини, срібло, ікони і багато нагород. Є надзвичайно дорогі речі. І хоча працюємо безоплатно, та добиваємося, щоб вилучені речі, які ми оцінюємо, залишалися у нашому музеї. Ми ніколи б не заробили таких грошей, щоб купити ці експонати.

За 47 років роботи в музеї Наталія Юхимівна жодного разу не пошкодувала, що доля прив’язала її до музею. Навпаки, вважає себе щасливою, бо любить свою справу і завжди з радістю йде на роботу. Чи може цій завжди добрій, спокійній, усміхненій жінці щось зіпсувати настрій? Наталія Юхимівна усміхається:

– Образи, але й від них вже навчилася відгороджуватися таким невидимим коконом і не брати їх близько до серця.

Ольга ЖАРЧИНСЬКА

Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

 

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>