Монастирський хліб – на природній заквасці і відварі трав

Його готують цілий день, помолившись до Хлібної ікони Божої Матері

Сьогодні багато хто ностальгічно згадує часи, коли у кожній сільській хаті стояли дерев’яні ночви, у яких наші прабабусі замішували хліб. Це був цілий ритуал. Нині ситуація змінилася, і на допомогу людям прийшли розпушувачі, різноманітні добавки. Багато дискусійних розмов у ЗМІ і про термофільні дріжджі, які завдають шкоду організму, знищуючи мікрофлору кишківника, впливають на пам’ять. Однак є ще монастирі, де хліб, пряники, паски печуть, як і колись, на природній заквасці.

Перші люди їли хліб, як «грязь»

Павло Білорус з Кременця приходить до монастиря по хліб

Павло Білорус з Кременця приходить до монастиря по хліб

Про хліб написано багато, його оспівано у піснях та поетами у віршах. Але яким же був перший хліб? У «Посмертній вістці» преподобного Ніла Мироточивого написано, що коли Адам згрішив і був вигнаний з раю, то за свою непокору позбавився і всіх благ, відчувши голод. Він збирав зерна жита і їв. Згодом став їх вирощувати. А після народження Каїна – і перетирати на борошно, зрошуючи своїми сльозами, щоб воно було, як «грязь». І їв цю закваску… Тобто перша закваска з’явилася ще у ті далекі часи. Тож не дивно, що наші предки хліб пекли тільки на ній, притому присвячуючи цій процедурі чи не цілий день. У Кременецькому Богоявленському жіночому монастирі також кожен паломник може скуштувати хліба на природній заквасці. Матушка Тамара, яка несе послух у пекарні, розповіла, що вивели її сестри самі:

– Помучилися, поки зробили хмельову закваску (спочатку то надто кисла була, то якась гірка). А ця якраз та, що треба. Роблять ще закваску із солоду, але ми зупинилися на хмельовій. Розмножуємо її, підживлюючи винними коржами, які нам привозять з Криму. За півмісяця, коли закваска слабне, кидаємо в посудину цей винний хлібець. О шостій годині ранку робота на пекарні вже кипить. До закваски додаємо гарячої води, цукру, борошна (щоб маса була, як сметана), і до дев’ятої години вона бродить. Опару робимо на вісім літрів: половину випікаємо пшеничного хліба і стільки ж – висівкового (він корисний для кишківника). Звичайну воду не використовуємо, а готуємо відвар з картоплі, додаючи до нього відвар звіробою (можна і душиці, чебрецю, аїру). Ці трави дають гарний смак і запах. Обов’язково відварюємо й насіння кропу. Це впливає на пористість, хліб не так швидко черствіє і довше зберігається.

Хліб у печі сестри вставляють аж о 15-й годині. А вже готові гарячі буханці складають у спеціальні мішки, щоб відійшли. Тож уся процедура в середньому займає аж 12 годин. Але це того варте, бо монастирський хліб і справді не схожий на дріжджовий – він набагато смачніший. На заквасці в обителі випікають і медові пряники, роблять квас. Вони користуються особливим попитом у паломників, які, прямуючи до Почаївської лаври, обов’язково зупиняються у Кременці, щоб поклонитися місцевим святиням та купити продукції з пекарні.

Лампаду запалюють від свічки з Єрусалима

– Ми продаємо ще й саму закваску. Віруючі часто розпитують, як нею користуватися. Доводиться пояснювати. Пригощаємо їх і чаєм з 28 трав. У нас є сестра-травниця, яка достеменно знає пропорцію зел для чаю, які сама й збирає. Тож наш напій дуже смакує паломникам, – додає матушка Тамара.

На заквасці у монастирі і квас, який виготовляють з жита, ячменю, пшениці, душиці, цикорію. Він смачний, аж пощипує в роті (куди до нього тим, які продають у магазинах чи влітку в бочках). Вся рецептура продукції розроблена сестрами.

– Але головне, що все потрібно робити з молитвою, – додає матушка. – Наприклад, при підготовці хліба до випікання горить лампада, запалена від свічки, яку привезли з Єрусалима від Гробу Господнього. Тут же – ікона Божої Матері «Хлібна». Вона явилася на Соловках у 1540 році майбутньому святителю Филипу, Митрополиту Московському, коли він ніс послух на монастирській пекарні. Чудотворний список цієї ікони у сувору зиму блокадного Ленінграда рятував міщан від голоду. Нині, за духовним заповітом хранительки образа, він знаходиться у храмі ікони Божої Матері «Віднайдення загиблих» у Санкт-Петербурзі. Тож ми до неї молимося, читаємо акафіст. Адже що потрібно Господу? Аби наше серце було з Ним.

Сама матушка Тамара родом з Донецька. У монастир прийшла дев’ять років тому. Хоч за спеціальністю бухгалтер, однак каже, що в обителі це ніякої ролі не відіграє. Тут головне – послух. Тож кожна із сестер несе їх по кілька. Вона особисто порядкує на пекарні та в лавці, де продають хліб, а на Великдень – паски. А знають про кременецьку випічку по всій Україні, бо вона смачна, приготовлена з молитвою і любов’ю. І на природній заквасці.

Марія ДУБУК,

Тернопільська область

Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

 

 

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>