Волинський азербайджанець вишиває ікони
Батько лучанина Віктора Бойуккішиєва – азербайджанець. За Союзу служив у Володимирі-Волинському, де і знайшов свою половинку. Найстарший з п’яти дітей Віктор за фахом електрик. Але дуже любив спостерігати, як мама щовечора бере до рук полотно. Якось вона залишила роботу на столі, і сину захотілося спробувати й собі. Клав хрестик за хрестиком, дивуючись, що це зовсім не складно. Та мама одразу помітила, що її роботу хтось брав, і допитувалася доньок. Віктор почервонів: «Щось не так?» «Та хрестики не в той бік дивляться», – відповіла мати і розтлумачила, як правильно.
Коли ж народилася у його сім’ї донечка і вечорами Віктор сидів вдома, почав мережити хрестиком полотно. Спокусився вишити таких же красенів-лебедів і яскравих снігурів, як у сусідки. Дружина, оцінивши і лицьовий, і зворотний бік його робіт на «бездоганно», запропонувала дещо віднести у «комісійну». Серветки відразу розійшлися, особливо брали їх гості з діаспори. Цікаві візерунки знаходив у журналі «Радянська жінка», перезнімав у вишивальниць. А реалізація вишивок була хоч якоюсь підмогою для сімейного бюджету у кризу. От тільки друзі ображалися, що відбився чоловік від компанії і навіть на риболовлю його не витягнеш. Піку захоплення досягло, коли побачив ікони, вишиті за взірцями всесвітньо відомого майстра отця Дмитра Блажейовського. Почав вишивати ікону «Софію Київську з Орантою», яка опинилася в родини аж у Єкатеринбурзі.
На деякий час несподівано для себе самого закинув вишивання. Почув, що братова донька Олена також зацікавилася цим, з радощів, що хоч хтось у родині поділяє його захоплення, віддав їй усе, навіть незакінчені роботи… А згодом став підприємцем з виготовлення пам’ятників. Взимку, коли мало замовлень і багато вільного часу, знову почав вишивати. Віктор відтворює на полотні лики святих. Вишив «Миколая Чудотворця», «Ісуса Христа Вседержителя», «Божу Матір з немовлям», «Матір Божу Остробрамську» і «Божу Матір Жировицьку». Зараз працює над «Георгієм Побідоносцем». Чимало їх уже роздарував.
– Якщо щось не клеїться чи не подобається мені підбір кольорів, то порю і відкладаю роботу. Молюся, звертаюся до Бога, щоб дав натхнення і просвітлення.
У свята та по неділях ходить до Покровської церкви у Луцьку. «Як вистою вечірню, – каже, – то наче прибавляється здоров’я і сил». Дуже хочеться йому вишити щось вагоме для храму.
Мирослава МАНЕЛЮК, м. Луцьк
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
