Дочка з матір’ю судяться за хлів
І в результаті ворожнеча закінчилася кримінальними справами
У нашому житті виникає чимало конфліктних, важких і непередбачуваних ситуацій, які часто доводять і до судового процесу. Та найважче сприймати колотнечу між рідними, а особливо батьками та дітьми. На жаль, інколи конфлікти заходять так далеко, що найрідніші люди стають найлютішими ворогами. І коли доходить до судової тяганини, виправдати когось у такому процесі з моральної точки зору дуже важко.
Майно - причина родинної колотнечі
Як на мене, то найцінніше, що можуть передати дітям батьки, це родинну любов, коли брат чи сестра готові пожертвувати собою, аби добре було рідній людині. Дякувати Богу, таких родин є багато, але немало й тих, хто заради власного блага і майна забувають, що їли з однієї миски і спали на одному ліжку. Та, як написано у Святому Письмі, не судіть і не будете судимі.
Однак ця ситуація може застерегти нас від таких проблем, як у сім'ї, що проживає на Волині. З чого усе почалося, сказати важко. Відомо лише, що у матері, яка має дві дочки, зі старшою стосунки чомусь не складаються. Хто у цьому винен: виховання чи, як кажуть, гени - невідомо. Мама Ніна розповідає передісторію, яка стала причиною родинного конфлікту, а згодом привела до "криміналу", так:
- В одній половині будинку (він на два входи - авт.) живу я з донькою Алісою і внучкою Яною, а в іншій - чоловік (раніше там проживала його мама, а тому ми й добудували собі власне житло. Старша донька Ліля, яка вже одружена втретє, жила у Луцьку в трикімнатній квартирі чоловікової бабусі. Вона від нас поїхала ще у 1990 році, бо в селі їй не подобалося. І з того часу майже не цікавилася нашим життям. Якщо й навідувалася, то лише тоді, коли їй щось було потрібно. Чим могли, тим Лілі допомагали. Вона у нас з "крутим норовом", то не дивно, що не зжилася і з бабцею. Навіть вдарила 80-річну жінку по обличчю. Старенька не захотіла терпіти такої наруги у своїй хаті і вигнала молодих геть, хоча євроремонт у квартирі зробили вони. Зрозуміло, що жити дочка із зятем приїхали до нас. Як сказали, з часом підшукають собі житло. У 2004 році Ліля прописалася у нас, домовившись з батьком. Я з Алісою про це дізналися пізніше. Ліля сказала, що як тільки дадуть ділянку під забудову, одразу випишеться. І хоч її отримала, проте ні виписуватися, ні вибиратися не спішила.
Запропонували їй перейти у другу половину, добудувати щось, переробити і жити там з батьком. Ліля не захотіла, і попросилася в літню кухню з хлівом, доки зроблять собі "тимчасівку". Ми, звичайно, погодилися - дочка все-таки, куди її подіти. Час минав, будуватися вони не спішили, а стали переробляти хлів. Просила їх цього не робити, бо, як на мене, це марна трата грошей. Тоді я ще не здогадувалася про її задум. Та згодом, коли дочка почала стягувати різний хлам у батькову половину, що туди вже й зайти неможливо стало, усе прояснилося. Крім того, на тій частині подвір'я, де вони живуть, пустили бійцівського собаку, щоб ми з молодшою дочкою не могли туди зайти. Той пес навіть чоловікові рвав штани. Коли поцікавилися у Лілі для чого це роблять, у відповідь почули: мовляв, те, що належало покійній бабі, тепер буде її, і нам нема чого туди ходити. А ще сказала, щоб і батька звідти забирали. Ми з молодшою донькою були шоковані: перебудували ту хату, зробили ремонт, все життя трудилися біля неї - і тут через 20 років з'явилася "хазяйка"! І як всім розпорядилася!
Порадилися з чоловіком - і вирішили оформити дарчу на Алісу, щоб застрахувати свою старість. Ліля довідалася про це, після чого й розпочалися наші проблеми та біди…
Язик і до кия доведе
Тоді, за словами матері, Ліля здружилася уже з Оксаною, такою самою скандалісткою, як і сама, який виділили ділянку під забудову за сорок метрів від Ніниної садиби. Спочатку жили непогано, навіть з Алісою допомагали Оксаниній сім'ї. Та все це швидко забулося, коли з'явилися нові друзі. І як тільки Ліля пішла до суду, позиватися за той злощасний хлів чи гроші за ремонт(?), то у свідки взяла й Оксану з її чоловіком. Пані Ніну й Алісу це дуже обурило. Не важко здогадатися, що в родині почалися скандали, але правду люди кажуть: чужа сім'я - темний ліс. Можливо, порадити у такій ситуації щось можна, а от втручатися у подібні сімейні скандали не варто.
Пані Ніна не втрималася, і вранці четвертого листопада минулого року зайшла до сусідів, аби запитати у Євгена, Оксаниного чоловіка, навіщо він взявся свідчити проти них у суді, адже стільки часу нормально прожили, ніколи не конфліктували. Євген сказав, що вперше чує про це і, мовляв, ні в якому суді не збирається бути свідком.
- Говорили ми мирно, як сусіди, - продовжує розповідь пані Ніна. - І тут з хати виходить Оксана. Одразу руки в боки - і давай виправдовуватися, що нібито вона писала заяву в суд на розлучення. Словом, закінчилося все тим, що вигнала мене з двору, бо, як сказала, він нею приватизований, виливши на мене бруд і обізвавши негарними словами. Я якийсь час стояла, як вкопана: вона майже вдвічі молодша за мене (мені 63 роки), і так мене обзиває! Євген сів на мопед і поїхав з двору. Оговтавшись, я теж розвернулася і пішла додому. Моя внучка Яна чекала маршрутку, тому все це чула й бачила.
Близько п'ятої години вечора, коли пані Ніна набирала воду, побачила, як Оксана з чоловіком виходили від доньки Лілі. Якби відвернулася, хто зна, як усе повернулося б. Недарма кажуть, хто мовчить, той двох навчить. Але пані Ніну, напевно, вранішня сварка надто зачепила за живе, отож вирішила дати своїй кривдниці відлуп:
- Ти мене зранку з двору вигнала, а увечері прийшла на мій. Оксана тоді - задерла халата і давай жести видавати, самі знаєте, які, та ще й послала мене, репетуючи на всю вулицю. Тоді я підійшла ближче до неї і сказала, що у цьому селі народилася й прожила, але таких непристойностей на свою адресу ще не чула. І додала, що бахурів, як вона, чоловікам на шию не вішала. Вона з криком до мене: "Це мої діти бахурі! Та я тобі зараз, к… стара, морду поб'ю", - і з усього маху вдарила мене в обличчя. Ляснула так, що моя сусідка Раїса почула, про що свідчила пізніше у суді. Мені потемніло в очах, похитнулася…
Словом, на подвір'ї у пані Ніни розпочалася бійка. Судячи із судово-медичної експертизи, після неї, зверніть увагу, пані Ніна мала зламаний палець, порвані на руці сухожилля і струс мозку. За кримінальними висновками це травми середньої важкості.
Коли внучка Яна побачила з вікна, як сусідка Оксана майже сидить на бабусі, швидко кинулася до мами, щоб та бігла її рятувати. Молодша донька, замазуючи шпарини біля вставлених дверей, одразу зі штапиком, яким розмішувала шпаклівку, кинулася надвір. Скинути Оксану з мами їй не вдалося, бо та за неї таки гладша. Тоді вона штапиком дала їй кілька разів по сідницях. Пізніше Оксана стверджувала, що Аліса била її палкою. Хтозна, може, і палкою - у таких випадках не надто придивляються, що у руках. Тим більше, коли потерпає рідна матір. Це справді той випадок, коли язик не лише до Києва доведе, а й до кия теж. Цю палку з рук Аліси вирвав її племінник, …річний син сестри. Сюди підійшла й сама Ліля, запитуючи, що сталося. А згодом і чоловік Оксани, який зі словами: "Баби, ви що, подуріли?" забрав свою жінку додому…
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Волинська область
(Закінчення у наступному номері)
| Comments: |
