Волинський поліщук очолював житомирське радіо
Василь Остапчук – колишній головний редактор Житомирського обласного радіо та знаний письменник-сатирик. На жаль, дев’ять років тому смерть забрала його просто в робочому кабінеті. Але у Житомирі Василя Захаровича не забувають. У Житомирському державному університеті відкрито спеціалізовану лабораторію імені Остапчука, у міській раді засновано для здібних студентів-журналістів іменну стипендію, а також започатковано номінацію «Журналіст року – лауреат премії імені Василя Остапчука».
Мати головного радійника Житомирщини Євдокія Андріївна мешкає в селі Бірки, що у Любешівському районі, де він навчався в школі. Крім Василя, вона народила ще трьох синів і двох дочок. Брати Василь та Іван, які померли один за одним, дружили змалку і навіть професію однакову обрали – механіка (разом вчилися у Володимир-Волинському технікумі). Однак після армії Василь заявив: «Не лежить душа до такої роботи… Хочу журналістом бути. А ті кошти, що витратили на моє навчання, я вам поверну, як стану заробляти…». Ще школярем Василь був активним дописувачем районної газети, у війську публікувався в армійських часописах (навіть у чині рядового служив на майорській посаді в газеті «Часовой Сєвєра»).
Диплом журналіста здобув у Київському університеті, працював у районці. Писав здебільшого на сільськогосподарські теми, а коли сталася Чорнобильська аварія, і про це. Видав п’ять збірок оповідань і гуморесок. Був лауреатом конкурсу гумору та сатири «Світ уцілів, бо сміявся» газети «Веселі вісті» за 2000 рік, де йому присвоїли звання «Живий класик».
– Хворе серце не витримало на 44-му році життя – помер, працюючи над матеріалом, – розповіла Євдокія Андріївна. – Син зачинявся в кабінеті на замок, щоб не заважали. А його колега, у якого помер батько від серцевого нападу, знав про Василеві проблеми із серцем (лише рік минув, як переніс інфаркт). Щоразу проходячи повз його кабінет, стукав у двері і питав, чи все гаразд. Того ж дня, близько шостої вечора, колега так само гукнув Василя, але відповіді не почув, хоч у кабінеті горіло світло. Забили на сполох, виламали двері… Василь сидів у кріслі, на столі перед ним лежали наручний годинник, іконка Божої Матері та фотографія дочки, лівою рукою тримався за серце, а права звисла нерухомо…
Попри високу журналістську посаду та літературне визнання, був скромною людиною. Багато радіослухачів, можливо, і не знали, що славнозвісний дід Панько, який читав по радіо свої дотепні гуморески, і є Василь Остапчук. Люди йшли до нього, щоб поділитися спостереженнями й думками, розповісти про свої болі та поневіряння, вірячи у його сприяння та допомогу, бо знали, що він – журналіст від Бога.
Микола ШМИГІН,
Волинська область
| Comments: |
