Поліські діти хотіли привезти з китаю… міну
Влітку українські школярі на запрошення уряду Китаю майже тиждень відпочивали в Піднебесній. Були серед них і дев’ятеро дітей з Маневицького району. Як там гостювалось, що вразило під час мандрівки, розповідають Вікторія Бубнюк, Іванка Кубах і Сашко Музичук, учні Маневицької загальноосвітньої школи №1. Вони відмінно навчаються, крім того, з неповних і багатодітних сімей – така умова організаторів.
– У Пекіні оселили нас у шикарному п’ятизірковому готелі, – розповідає Вікторія. – Перша екскурсія була до парламенту. Туди важко потрапити звичайним людям, тому кожному видали спеціальне запрошення-пропуск. Потім гуляли головною площею Тяньаньмень – найбільшою міською площею у світі (440 000 кв.м). Колись вона служила головним входом в імператорський палац. Тепер там знаходиться Пантеон Мао Цзедуна, де покоїться його тіло. Пекін – величезне місто, будівлі з конусоподібними та хвилеподібними дахами. Спочатку ми дивувалися, чому в такому мегаполісі на вулицях малолюдно. Виявилося, що саме робочий час, тож більшість населення перебуває в офісах, на фабриках і заводах. Обідати повели в найпопулярніший столичний ресторан «Пекінська качка» (серед туристів побутує приказка: «Хто не побував на Великій китайській стіні та не скуштував знамениту пекінську качку, вважай, не побував у Китаї»). Качка справді була смачною, але нічого особливого. Але потім подали щось уже зовсім екзотичне, що не вельми апетитно пахло. Ми навіть боялися куштувати. Волонтерка гордо пояснила, що це делікатес, який подають у них лише на великі свята – суп зі шкіри качиних лапок. Але й після цього ніхто не торкнувся до страви, бо відштовхував неприємний запах…
– Черв’яками не пригощали?
– Ні, але в одному з ресторанів при вході була вітрина, де вони, різного розміру та кольору, повзали і плавали в акваріумах, а на другій вітрині були вже запаковані для продажу. На таке було гидко дивитися.
– Зате іншого разу нас потішили варениками, – додає Іванка. – Правда, вони були більше схожі на пельмені, та все одно дуже смачні.
– З культурної програми, – це вже знову Вікторія бере слово, – найбільше вразив маскарад. Артисти за хвилину змінювали понад 50 масок! А цирк! З нашим не порівняти: унікальні номери, наприклад, ралі мотоциклістів у невеличкій кулі, де їх одразу восьмеро їздило. Ну і, звичайно, Велика китайська стіна. Вилазити на неї і особливо спускатися донизу непросто, бо сходинки різної величини. Залишили там свої автографи на спеціальній тканині, бо обписувати стіну не дозволяють, як і брати з неї каміння на сувеніри. А то туристи розібрали б усю.
– Зі своїми ровесниками спілкувалися?
– Так, займалися разом з ними у Центрі дитячої творчості, де нас позаписували в різні гуртки (каліграфії, танцю, ушу, тейквондо), а спілкувалися переважно жестами та мімікою.
– Китайську мову не пробували вчити?
– Спочатку вона здавалася такою кумедною, – каже Іванка. – Та потім звикли і стали по-китайськи вітатися й дякувати, а волонтерів навчили говорити «Слава Україні!» й відповідати «Героям слава!».
– Які сувеніри звідти привезли?
– В основному палички для їди, віяла…
– А я надибав в одному з кіосків морську міну, – розповідає Сашко. – Без детонатора та вибухівки, звичайно, була. Купив її на подарунок своєму дідусеві, який служив у морфлоті. Показав покупку гідові, той довго розглядав, прицмокував, але врешті віддав. В аеропорту, коли проходив контроль на пропускному пункті, запищав металовловлювач. До мене підійшов представник української делегації і каже: «Йди і показуй, що в сумці!» Я одразу здогадався, що то міну «засікли». Дістаю її, показую працівнику аеропорту й пояснюю, що це – сувенір. Але той сахається від мене і налякано кричить: «Ноу! ноу!». Ледве зуміли його заспокоїти, але міну все одно не дозволили вивезти, бо не було чека на її придбання. І поїздкою ми дуже задоволені!
Микола Шмигін,
Волинська область
| Comments: |
