На Волині вирощують стерлядь та веслоносів
Осетрові види риб уже віднесли в Україні до зникаючих
Наша країна є залежною від імпорту риби. Близько 60-70 відсотків цього продукту завозиться з-за кордону. Виробники прісноводних видів і ладні збільшити її обсяги, однак вже зараз стикаються з проблемою збуту продукції. Петро Сарабуна, який працює головним інженером-рибоводом у приватному сільськогосподарському підприємстві «Павлівська риба», що в Іваничівському районі, переконаний, що у волинських ставках можна розводити навіть осетрових, яких в Україні вже давно віднесли до зникаючих видів. Однак чи купуватимуть такий дорогий продукт люди з невисокими зарплатами?
Петро Петрович за фахом вчитель, однак вже давно відійшов від педагогічної роботи, а натомість почав працювати разом з батьком Петром Григоровичем у приватному сільгосппідприємстві, яке займається посадковим матеріалом та вирощуванням товарної риби.
– Колись це була рибо-меліоративна станція, – розповідає Петро Петрович. – Вона забезпечувала водойми області мальком. Нині ми маємо в оренді 140 гектарів водного плеса. В рік вирощуємо 50 тонн риби, яку, в основному, продаємо на ринках, 20 тонн – малька, який розкуповують рибні господарства не тільки з Волинської, але і Рівненської, Львівської областей. Маємо вже штатних клієнтів.
Найбільшим попитом користуються короп, білий амур, товстолобик, щука, карась.
– На Вашу думку, чи насичений нині рибою волинський ринок?
– Власною – ні. Однак багато привозять з Вінниці, там її вирощують більше. Чому? Бо ця територія дещо тепліша, ніж волинська, і риба швидше виростає – в середньому за два роки, у нас – за три. Адже Волинь належить до третьої, північнішої зони. Вегетаційний період риби, скажімо, в Одесі ще більший. Тож саме це в кінцевому результаті і впливає на ціну. Звичайно, в нас продукція дорожча. Хоча дуже смачна.
– А чим Ви годуєте рибу в ставках?
– Виключно натуральними продуктами. Ще за часів Радянського Союзу були спеціальні збалансовані комбікорми. Нині використовуємо зернові, бобові, ріпак. За харчами для риб, як і за їх розвитком, стежать ветлікар, спеціалісти.
– Осетрові у волинських водоймах – це реальність? Адже колись ними могли поласувати тільки вінценосні особи, а згодом – члени уряду.
– Запросто. Аби тільки гаманець дозволяв, адже ці види риб в усі часи коштували недешево. Чотири роки тому ми втілили батькову ідею і зайнялися вирощуванням стерляді та веслоноса. Тим більше, що зараз нема проблем з посадковим матеріалом. Займатися осетровими можна, аби був збут. Однак ще раз наголошую, що це дорога риба: її собівартість 80-100 гривень. Якщо веслоніс в середньому важить 3,5-4 кілограми, то не кожен зможе заплатити 300-400 гривень за одну рибину. Тобто має бути замовлення на цю рибу. А воно можливе тільки в ресторанах. А вивозити дороговартісні види на ринок – це, знаєте, дороге задоволення. Не продав – дуже велика втрата. Бідні люди її просто не куплятимуть.
– А про спеціалізовані магазини не думали?
– В них потрібно вкласти багато коштів. На ринках продавати простіше. А в кредити влазити не хочеться.
– Чи є проблеми з веденням рибництва?
– Так. Гнітять податки. Сам ставок рахується будівлею, – роз’яснює Петро Петрович. – А от земля під ним вже оподатковується. До 800 гривень за гектар. За гектар ставків у населеному пункті вже хочуть збільшити плату до шести тисяч гривень. Хто витягне таке навантаження? Тож ми думаємо, чи залишатимемо їх в оренді, чи повернемо сільській раді? Адже таке ведення буде просто нерентабельне. Нам було невигідно навіть платити за деякі по 800 гривень, бо водойми були дуже занедбані, забур’янені, для їх розчистки треба вкласти немалі кошти. Крім того, є й інша проблема – збут риби. Адже населення біднішає. І хотіло б купити того коропа, але, каже, дорого. Хоча в нас є вже свої покупці, які знають, що наша риба не має специфічного запаху, смачна.
– Оскільки Ваше підприємство тепер приватне, то чи були крадіжки продукції, коли воно тільки створювалося?
– Що було, те було. 60 відсотків заробітної плати йшло тільки на охорону ставків. А нині з крадіжками покінчено. Менталітет радянської системи вдалося змінити. Так, доводилося встановлювати відеокамери, звільняти працівників через крадіжки за кілька років до пенсії. Була навіть кримінальна справа. Нині люди мислять інакше, вони усвідомлюють, що працювати на підприємстві і красти з нього не можна. Тож я горджуся нашим злагодженим колективом, адже кожен знає свої обов’язки, вміло справляється з дорученою ділянкою роботи.
А насамкінець Петро Петрович додав, що рибу потрібно споживати свіжу, а не заморожену, дуже смакує запечена. Крім того, наголосив, що 80 відсотків вітамінів знаходиться у її нутрощах. Тож жир, ікру чи молочко викидати не радить.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
