Милецькому монастирю – 470 літ

В обителі за совєтів у вівтарі висів портрет Леніна і зробили їдальню

Свято-Миколаївський чоловічий монастир, що в селі Мильці Старовижівського району, сьогодні знаний не тільки в Україні, але й далеко за її межами. Сюди приїжджають паломники з Білорусі, Росії. Молодь, побачивши святиню, що притулилася до річки Турії, не може намилуватися її красою. Та тільки старші люди знають, що ці древні стіни пережили і розруху, і наругу.

Схимник Олексій був духівником окуліста Філатова

Перекази свідчать, що Милецький монастир був заснований монахами Вербського монастиря, що поблизу Ковеля, які човнами спускалися вниз по річці Турії ловити рибу. А назва Милецького монастиря походить від того, що в давнину на цьому місці недалеко від обителі на річці були водяні млини, що й дало назву селу. Перша ж писемна згадка про монастир за одними джерелами датується 1522 роком, за іншими – 1532-м. Однак достеменно відомо, що фундатором святої обителі є князь Федір Сангушко, який 1542 року розпочинає будівництво собору в пам’ять святителя Миколая. Інший, Свято-Преображенський храм, який називають зимовим, збудований у 1900 році. Богоборча влада після другої Світової війни закрила святиню, хоч вона і вважалася пам’яткою архітектури. І розмістила тут… будинок для престарілих. Звісно, заклад потрібний, але ж не в такій святині… У церкві Преображення Господнього облаштували бібліотеку. На місці, де був вівтар, висів… портрет комуністичного вождя Леніна. У Миколаївському соборі варили їсти, парили-смажили, танцювали. Зі стін сумно дивилися лики святих… Більшої наруги святиня не могла зазнати. Бо коли приїхали реставратори, то вже не було що відновлювати: унікальний розпис знищили. На сьогодні у вівтарі лишилася тільки ікона, яку дослідники називають «Милецькою».

– Її реставрувати вже не можна, її просто укріпили. З оригіналу вдалося зробити копію, яка нині перебуває в храмі, де покояться мощі останнього довоєнного монаха монастиря отця Олексія, – розповідає ієромонах Миколай, який збирався стати мирським священиком, а приїхавши у Милецьку святиню, залишився назавжди. – Сьогодні в монастирі 20 насельників. Серед святинь – хрест з частинками мощів святителя Миколая, який належав отцю Олексію. Ще коли був живим, старець подарував його монастирю. До речі, отець Олексій (Філозоф) – наш земляк із села Велимче Ратнівського району. Він народився в боголюбивій сім’ї, з матір’ю пішки ходив аж у Почаївську Лавру. У 1943 році став послушником Милецького монастиря. Був дуже доброю людиною. Багато молився до Божої Матері. Тільки про Богородицю згадував, відразу на очах з’являлися сльози, все казав, що Божа Матінка його вберегла в роки війни від німців, бо він дуже до неї молився. До схиархимандрита Олексія дуже тягнулися люди, його знали і в Україні, і в Росії, і в Білорусі. Він був духовним батьком всесвітньо відомого вченого-окуліста Філатова. Батюшка передбачив свою смерть, сказавши, що помре в день, який буває не кожного року. Не стало старця 29 лютого 2000-го. Його поховали в Іваново (Росія) на цвинтарі місцевого монастиря, однак мощі його через кілька літ не зітліли, хоч гроб був у воді. Тож і перевезли їх у обитель (як і заповідав), з якої він починав свій чернечий шлях. Сьогодні є багато фактів зцілень біля мощів, ми все записуємо.

Поїхав за пожертвою – і загинув

Є біля Свято-Преображенського храму могила, в якій поховано першого повоєнного настоятеля монастиря архімандрита Сергія (Денисюка). Йому довелося відроджувати обитель у 1993 році, як звідси відселили будинок для престарілих. Це були вкрай важкі часи, коли пожертву доводилося збирати по копійці. А тут ще й стихія, яка пройшлася Волинню у 1997 році, зруйнувала монастирські приміщення, повиривала з корінням дерева, рознесла давню огорожу… Отець Сергій розіслав в усі кінці світу більше трьохсот прохань про допомогу на відродження монастиря. Поїхав і сам за пожертвою в Москву. Та 25 липня 1997 року архімандрит Сергій загинув у автомобільній катастрофі разом із ще двома священиками… До його могили і нині приходять вдячні за молитви віруючі.

Сьогодні в монастирі настоятелем архімандрит Леонтій. Він розповідає, що клопотів і тепер вистачає:

– Хочемо відселити сім’ю, хата якої знаходиться на території монастиря (поселилася, ще коли тут був будинок-інтернат). Однак поки що ці люди не йдуть нам на зустріч. Будуємо готель на 30 місць. Знову ж таки не вистачає коштів. Будівлю звели, а от грошей на вікна, двері, меблі вже бракує. А людей приїжджає все більше. Особливо на свята. Де їх розселити? От якби на наші прохання відгукнулися кандидати в депутати, адже зараз вони багато що обіцяють. Ми були б раді будь-якій допомозі.

…А поки що монастир живе своїм життям. Ченці стають на молитву, коли ще світ спить. Утримують чимале господарство, печуть свій хліб, коли нема посту, варять смачний сир, доглядають город. Кожен тут несе свій послух…

Марія ДУБУК,

Волинська область

Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

 

 

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>