За 90 років не була в лікарні
І двох дітей народила вдома
Найстаріша жителька села Селець Володимир-Волинського району Ганна Захарчук ще хвацько лозиною відганяє вредних гусей, які норовлять зайти в город й наробити шкоди. Не зважаючи на поважний вік (їй скоро виповниться 95 років), вона ще помагає рідним по господарству: хліб пече, сапає буряки. Здоров’я має бабуся, дай Боже кожному. Каже, в молодості за роботою не було коли на болячки дивитися, тому й не знала, що таке уколи та дохтори.
Прожила ця дрібненька, худенька бабуся нелегке життя. У 13 років пішла наймитувати до місцевого пана, бо «хотіла заробити на хустину та спідничину». Полола гарбузи, збирали порічки.
– Добре треба було наробитися, щоб дали польського злотого, а як принесу його додому, то батько схоче віддасть мені, схоче забере на хатні потреби – пригадує Ганна Омелянівна. – Я сезонно там працювала, бо ще ж вдома була господарка, тре було помагати, ніхто не дивився, що я мала.
Не зогледілася, як і минуло дитинство. Вийшла заміж, та недовго тішилися сімейним життям: чоловіка забрали на фронт. Додому він так і не повернувся. Велика Вітчизняна війна залишила Ганну вдовицею з двома дрібними дітками на руках. Ні від кого допомоги не чекала – сама косила й орала. Хто знає скільки сліз виплакала ночами, присипляючи сина й доньку. А зранку о четвертій вставала і йшла в колгосп. Полола буряки, збирала кок-сагиз. Руками доїла дванадцять корів на фермі. Заміж так і не вийшла, кращого за покійного чоловіка не знайшла. Діти рано самостійними стали. Як розповіла донька бабці Ганни, вже в третьому класі вона допомагала матері корови доїти. Близько тридцяти років стажу має Ганна Омелянівна і невеличку пенсію. За весь вік жодного разу не була на курорті, та й ніколи не хотіла туди їхати, всю себе віддавала дітям.
– Отак скоро все пролетіло, що я не зогледілася. Вчора була молода, а сьогодні вже стара, правнуків бавлю, поки сили є, – посміхається бабуся.
Цікавлюся в неї, може має якийсь особливий рецепт, щоб ніякі болячки не чіплялися.
– Робила я чорно, не мала часу боліти. То ледарям тіко все болить, – каже. – Навіть дітей сама народила в хаті, бо до больниці не було як їхати. Не знала, що таке таблетки, а раз тільки укола получила, як дояркою була, бо дуже ноги боліли. Я так вам скажу, як Бог назначив, так і мусить бути. Правда, старість бере своє і в 93 роки зробили мені операцію на оці, бо геть нічого не бачила. Дочка вмовила, а я дуже боялася. Тепер великі букви в газеті можу прочитати. Дай, Боже, й вам до моїх літ дожити і ніколи не боліти.
Руслана ТАТАРИН,
Волинська область
Фото автора
| Comments: |
