До монастиря на Анниній горі віруючі… повзуть на колінах

Свято-Аннинський жіночий монастир, що в місті Вашківці Вижницького району Чернівецької області, видно здалеку, за декілька кілометрів. Розташований він на високій горі, тож здається, що своїми куполами впирається в небо. «Поїдьте, не пошкодуєте, – сказали нам перехожі, в яких запитували дорогу до монастиря, – бо там і благодать, і краса неймовірна… »

Тисячі паломників топчуть сюди стежку. Особливо людно в обителі 14 серпня, адже один із храмів Свято-Аннинського монастиря освячено на честь святих мучеників Маккавеїв. Матушка Дар’я сказала, що служба в цей день розпочинається о четвертій годині ранку. Віруючі їдуть зі всієї України – їх збирається стільки, що на просторому монастирському подвір’ї ніде яблуку впасти. Буває, що прибуває до 20 тисяч паломників. Ще одне свято, яке тут шанують, – це 22 грудня та 7 серпня, дні пам’яті святої праведної Анни, матері Пресвятої Діви Марії (на честь неї і освячено собор).

Засновано монастир 1992 року. Спочатку насельниці жили у землянках. Лишень 1997-го збудовано перше приміщення. Аннина гора здавна шанована в народі. Старі буковинці переповідають, що колись на ці землі зазіхали татари. В ті часи у містечку Вашківці жила побожна дівчина Анна. Вороги довідалися про неї і захотіли її упіймати, щоб познущатися над благочестивою християнкою та забрати її в полон. Як тільки вона про це дізналася, то побігла до високої гори, на якій стояла невеличка церковка. В надії, що Бог вбереже її від знущання, Анна впала на горі перед храмом на коліна і стала просити Всевишнього, щоб зберіг її дівочу чистоту і врятував від нехристів. Сталося диво: земля розступилася і прийняла дівчину до себе. Турки прибігли на гору, однак Анни не знайшли, лишень її довгу гарну косу. Війнув вітер – і розвіяв коси по горі (сьогодні паломники збирають біля монастиря цілющу шовкову траву, яку називають Анниною – авт.). Тоді вороги спалили церковку, однак православні згодом на тому місці встановили кам’яний хрест. Відтоді й називають цю гору Анниною, шанують і збираються сюди на молитву. Кажуть, що раніше тут був монастир, але його розігнали австріяки. А церковку спалила блискавка. Люди переповідають: бо відступили від Бога і не шанували святкові дні – якраз на свято рівноапостольних Костянтина та Єлени (3 червня) люди сапали під горою поля і сталося це лихо. Тож у цей день також з’їжджається до монастиря багато паломників.

Ведуть до монастиря дві дороги: одна через центральну браму, над якою напис: «Свята праведна Анна моли Бога за нас», та інша, яка виходить до кам’яного хреста. До нього від дерев’яних сходів – близько кілометра. Саме цей шлях люди долають на колінах. Горбиста стежка встелена недопалками свічок. Люди з вірою повзуть до монастиря і залишають на цій дорозі свічі-прохання: хтось хоче зцілитися від важкої недуги, інший просить за батьків-пияків, третій – за непутящих дітей. Наприклад, нам показали листа від жительки Львова, в якому вона щиро розповідала про свою невиліковну хворобу: приїхала кілька разів у монастир, пожила тут – і почувається набагато краще.

– А ото бачите, – шепнула тихо на вечірній службі нам одна прихожанка, – молиться жіночка. Її привела сюди сімейна біда: син ігроман. Хвороба століття, здавалося б, непомітна, але скільки біди приносить в родини. А там далі, схиливши голову, стоїть інша. Також біда. Син залежний від кредитів… А ще наш монастир славиться тим, що до нас приїжджають подружні пари, які довго не можуть мати дітей. Адже свята Анна – покровителька сімейства. Тож люди повзуть на Аннину гору на колінах, моляться, прикладаються до шанованого образу «Господь Вседержитель» – і згодом у сім’ях, о, диво! – поповнення. Недарма кажуть, що цей монастир дуже люблять журавлі. Буває, що ці птахи, відлітаючи у вирій, облітають храм, вожак навіть сідає на хрест, і лише тоді вирушають у далекі краї.

Сьогодні в обителі несуть послух 30 насельниць. Мають власне господарство, обробляють землю, утримують велику пасіку, облаштовують подвір’я. Сестри не багатослівні, кажуть, що їм людської слави не треба, тож не хочуть навіть називати своїх імен. А в кого є потреба, той і сам дорогу на Аннину гору знайде…

Марія ДУБУК,

Чернівецька область

Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

 

 

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>