Михайло Хижко був за професією – агроном, а за покликанням – гуморист!

Пише до вас донька письменника-гумориста Михайла Дмитровича Хижка – Валентина. Тато трагічно загинув, але його творчість жива, подобається людям. Сердечно просимо надрукувати мою розповідь про нього. Нехай люди знають, що в Голобах жила така видатна людина.

Нещодавно ми приходили на поклін до Михайла Дмитровича – поета, гумориста, казкаря. Народився він у квітневі дні в селі Глинськ на Сумщині. З 1954 року проживав у селищі Голоби Ковельського району. За професією – агроном, а за покликанням – письменник і гуморист.

Його трудове і творче життя пов’язане з Волинню, куди приїхав за направленням після навчання. Маючи безперечний талант, збираючи данину вдячності за оригінальне тлумачення своїх байок, гуморесок, під час зустрічей з трудівниками він був завжди у пошуку нових тем.

Поет встиг видати дві збірки «Заздрісний гарбуз» та «Трухлявий пень». А вже після трагічної смерті, яка сталася 2 липня 1986 року, вийшло із друку ще дві збірки «Сміх і гріх» та «Загадки із бабусиної грядки».

Твори Михайла Дмитровича видавались у багатьох журналах, колективних збірниках, альманахах. А найбільшим визначенням літературного таланту є поява творів письменника у книзі «Українська байка». Тобто він увійшов до 58 творців цього жанру від Григорія Сковороди і до наших днів.

Пам’ятаю, як він кликав мене і читав свої нові твори, говорячи: «Як тобі сподобається, то й усім теж». Тато любив життя, людей, знаходив спільну мову з дітьми, і вони любили й шанували його. Є люди, які живуть після смерті у своїх справах, що залишили після себе. Із покоління в покоління переходить про них пам’ять. В Голобському будинку культури проводять ювілейні вечори в пам’ять про Хижка. Іменем Михайла Дмитровича названа одна із вулиць в Голобах. Волиняни шанують пам’ять про агронома, кращого раціоналізатора, відомого поета, гумориста, добру людину.

Вибори

Могутній Лев, узявши в лапи владу,

Зібрав негайно звірів на нараду.

В призначену годину прибули

Вовки, Ведмеді, Кози і Осли.

– Порядок денний… – мов з дробовика,

Над ними гримнув дужий бас Левка. –

Потрібно вибрати заступника!

Негоже, бачте, справу цю важливу

Вирішувать без колективу.

Сипнулись пропозиції, мов град:

– Хай буде Тигр! – озвався Леопард.

Від цього Лев аж поточивсь назад.

В очах у нього потемніло:

– Погане діло…

Такого лиш

До влади допусти,

Сам з трону полетиш

Під три чорти…

Оглянув Лев присутніх звисока:

– А чом би не обрати Віслюка?

Всі ахнули: – Отого дивака!?

Та, боячись за власну шкуру,

Підтримали кандидатуру.

На цьому і закінчились дебати.

Тепер вже Лев спокійно може спати.

 

Золото і Хліб

В серванті чисте Золото лежало

І навкруги зухвало поглядало.

Спинивши погляд свій на Паляниці,

Скривилося, неначе від гірчиці:

– Немає правди в світі і не буде!..

За що той Хліб, скажіть, шанують всюди?!

Порепана простенька сіра маса,

А я ж – усьому світові окраса!

Виблискую, неначе в небі зорі,

Віками на Софіївськім соборі.

Без мене б ні сережок, ні обручок,

Що так пасують всім до білих ручок!

Багатства я безцінний еталон!

А Хліб в отвіт: – Резон, резон.

Скажи відверто ти мені –

Без тебе люди мруть, чи ні?

 

На прийомі

В кабінет до терапевта

Пацієнтки дві зайшло –

Молода студентка Свєта

Й баба (літ їй сто було).

 

Подивився лікар пильно

І сказав ласкаво вмить:

– Роздягайтеся, дівчино,

Говоріть, що в вас болить?

 

Посміхнулась чорноброва,

В справу ясність унесла:

– Та… нічого. Я – здорова,

Хвору бабцю привела.

 

Наїжачив лікар брови,

На стареньку скоса зирк

Й мовив голосом дубовим:

– Покажіть-но свій язик!

 

Теплом і добротою віяло від байкаря

Доля подарувала мені щасливу нагоду познайомитися з Михайлом Дмитровичем Хижком. Я тоді навчався у дев’ятому класі Рожищенської середньої школи Волинської області, і в нас була зустріч з письменниками рідного краю. До нас прийшов тоді зокрема і Хижко. Розповідав про свою творчість. Ми з розкритими ротами слухали відомого гумориста. Я мав необережність прочитати і свої вірші. Вони були не вельми вдалі. Проте Михайло Дмитрович похвалив, порадив більше попрацювати над технікою віршування. Правда, з мене поета так і не вийшло, але спогади про Хижка залишилися найтепліші.

Пригадую, він працював агрономом по захисту рослин у Рожищенській «Сільгосптехніці», кожен день роз’їжджав по господарствах, боровся зі шкідниками, а людям розказував свої байки. Де б не був Михайло Дмитрович, завжди навколо нього кучкувалися люди і після кожної фрази вибухали реготом. Бо кожне слово гумориста було влучним, щирим, образним. Від Михайла Дмитровича так і віяло теплом і добротою.

Талант Хижка був воістину народним. І дуже шкода, що нині він призабутий. Щиро дякуємо пані Валентині, що вона прислала спогад про брата. Вважаю, що було б дуже правильно при допомозі місцевих меценатів, спілки письменників підготувати і видати зібрання творів Михайла Хижка. «Вісник+К» готовий надати посильну допомогу у цій добрій справі і видрукувати майбутню книжку у своєму видавництві.

Євген ХОТИМЧУК,

редактор газети «Вісник+К»

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>