Михайло Хижко був за професією – агроном, а за покликанням – гуморист!
Пише до вас донька письменника-гумориста Михайла Дмитровича Хижка – Валентина. Тато трагічно загинув, але його творчість жива, подобається людям. Сердечно просимо надрукувати мою розповідь про нього. Нехай люди знають, що в Голобах жила така видатна людина.
Нещодавно ми приходили на поклін до Михайла Дмитровича – поета, гумориста, казкаря. Народився він у квітневі дні в селі Глинськ на Сумщині. З 1954 року проживав у селищі Голоби Ковельського району. За професією – агроном, а за покликанням – письменник і гуморист.
Його трудове і творче життя пов’язане з Волинню, куди приїхав за направленням після навчання. Маючи безперечний талант, збираючи данину вдячності за оригінальне тлумачення своїх байок, гуморесок, під час зустрічей з трудівниками він був завжди у пошуку нових тем.
Поет встиг видати дві збірки «Заздрісний гарбуз» та «Трухлявий пень». А вже після трагічної смерті, яка сталася 2 липня 1986 року, вийшло із друку ще дві збірки «Сміх і гріх» та «Загадки із бабусиної грядки».
Твори Михайла Дмитровича видавались у багатьох журналах, колективних збірниках, альманахах. А найбільшим визначенням літературного таланту є поява творів письменника у книзі «Українська байка». Тобто він увійшов до 58 творців цього жанру від Григорія Сковороди і до наших днів.
Пам’ятаю, як він кликав мене і читав свої нові твори, говорячи: «Як тобі сподобається, то й усім теж». Тато любив життя, людей, знаходив спільну мову з дітьми, і вони любили й шанували його. Є люди, які живуть після смерті у своїх справах, що залишили після себе. Із покоління в покоління переходить про них пам’ять. В Голобському будинку культури проводять ювілейні вечори в пам’ять про Хижка. Іменем Михайла Дмитровича названа одна із вулиць в Голобах. Волиняни шанують пам’ять про агронома, кращого раціоналізатора, відомого поета, гумориста, добру людину.
Вибори
Могутній Лев, узявши в лапи владу,
Зібрав негайно звірів на нараду.
В призначену годину прибули
Вовки, Ведмеді, Кози і Осли.
– Порядок денний… – мов з дробовика,
Над ними гримнув дужий бас Левка. –
Потрібно вибрати заступника!
Негоже, бачте, справу цю важливу
Вирішувать без колективу.
Сипнулись пропозиції, мов град:
– Хай буде Тигр! – озвався Леопард.
Від цього Лев аж поточивсь назад.
В очах у нього потемніло:
– Погане діло…
Такого лиш
До влади допусти,
Сам з трону полетиш
Під три чорти…
Оглянув Лев присутніх звисока:
– А чом би не обрати Віслюка?
Всі ахнули: – Отого дивака!?
Та, боячись за власну шкуру,
Підтримали кандидатуру.
На цьому і закінчились дебати.
Тепер вже Лев спокійно може спати.
Золото і Хліб
В серванті чисте Золото лежало
І навкруги зухвало поглядало.
Спинивши погляд свій на Паляниці,
Скривилося, неначе від гірчиці:
– Немає правди в світі і не буде!..
За що той Хліб, скажіть, шанують всюди?!
Порепана простенька сіра маса,
А я ж – усьому світові окраса!
Виблискую, неначе в небі зорі,
Віками на Софіївськім соборі.
Без мене б ні сережок, ні обручок,
Що так пасують всім до білих ручок!
Багатства я безцінний еталон!
А Хліб в отвіт: – Резон, резон.
Скажи відверто ти мені –
Без тебе люди мруть, чи ні?
На прийомі
В кабінет до терапевта
Пацієнтки дві зайшло –
Молода студентка Свєта
Й баба (літ їй сто було).
Подивився лікар пильно
І сказав ласкаво вмить:
– Роздягайтеся, дівчино,
Говоріть, що в вас болить?
Посміхнулась чорноброва,
В справу ясність унесла:
– Та… нічого. Я – здорова,
Хвору бабцю привела.
Наїжачив лікар брови,
На стареньку скоса зирк
Й мовив голосом дубовим:
– Покажіть-но свій язик!
Теплом і добротою віяло від байкаря
Доля подарувала мені щасливу нагоду познайомитися з Михайлом Дмитровичем Хижком. Я тоді навчався у дев’ятому класі Рожищенської середньої школи Волинської області, і в нас була зустріч з письменниками рідного краю. До нас прийшов тоді зокрема і Хижко. Розповідав про свою творчість. Ми з розкритими ротами слухали відомого гумориста. Я мав необережність прочитати і свої вірші. Вони були не вельми вдалі. Проте Михайло Дмитрович похвалив, порадив більше попрацювати над технікою віршування. Правда, з мене поета так і не вийшло, але спогади про Хижка залишилися найтепліші.
Пригадую, він працював агрономом по захисту рослин у Рожищенській «Сільгосптехніці», кожен день роз’їжджав по господарствах, боровся зі шкідниками, а людям розказував свої байки. Де б не був Михайло Дмитрович, завжди навколо нього кучкувалися люди і після кожної фрази вибухали реготом. Бо кожне слово гумориста було влучним, щирим, образним. Від Михайла Дмитровича так і віяло теплом і добротою.
Талант Хижка був воістину народним. І дуже шкода, що нині він призабутий. Щиро дякуємо пані Валентині, що вона прислала спогад про брата. Вважаю, що було б дуже правильно при допомозі місцевих меценатів, спілки письменників підготувати і видати зібрання творів Михайла Хижка. «Вісник+К» готовий надати посильну допомогу у цій добрій справі і видрукувати майбутню книжку у своєму видавництві.
Євген ХОТИМЧУК,
редактор газети «Вісник+К»
| Comments: |
