Поминаємо померлих

Горілкою їм не допоможемо – тільки молитвою

Якось під час інтерв’ю на запитання «Де Ви почуваєтеся найкраще?» митрополит Луцький і Волинський Ніфонт відповів: «Мабуть, кожну людину тягне в ті краї, де народилася. Мені добре в рідному селі. А найліпше – на кладовищі, там віє спокоєм, не штовхаються, не сперечаються, не сваряться…»

 

А й справді, кожна людина, де б вона не була, хоча б раз в рік приїжджає в рідні краї. Особливо людно в селах на місцевих цвинтарях, починаючи із середи Світлої седмиці і закінчуючи провідною неділею. Діти вклоняються могилам своїх спочилих батьків і рідних. Буває, на жаль, що й батьківська сльоза падає на свіжий горбок – туга за трагічно загиблим сином чи померлою від хвороби донькою безмежна… І, мабуть, тільки молитва дає можливість втішити згорьоване серце – не горілка, не столи, що ломляться від наїдків, а молитва. Як говорить Блаженнійший митрополит Київський і всієї України Володимир, «Церква завжди закликала своїх вірних утримуватися від спиртного на поминках. Горілкою померлим не допоможеш, бо їм потрібні наші заупокійні молитви, а не тости. Слово «поминати» походить від слова «пам’ять», а у п’яного паморочиться свідомість та втрачається пам’ять. Який з нього молитвеник? Що стосується поминальної трапези, то вона походить від традиції роздавати милостиню за померлих та годувати жебраків і нужденних. Тож не застілля та п’яні розмови, а молитва та милостиня є традиційним церковним поминанням померлих». Відійшли в минуле ті часи, коли по кладовищах ходили старці й на прохання рідних молилися над кожною могилкою. Їм за те давали пасочки та яйця. Сьогодні і старці, і жебраки на кладовищах – рідкість. А от молитви за померлими линуть. Здавалося б, ще недавно у перші суботи Великого посту ми молилися за упокій рідних, а вже дав Бог і Світле Христове Воскресіння зустріли. І віруючі люди розділяють пасхальну радість зі спочилими, вирушаючи на кладовища, де разом з духовенством звершують пасхальні піснеспіви, моляться, поминають імена тих, хто відійшов у вічність. Якраз ці молитви єднають Небо і Землю. Ми прославляємо Того, Який володарює і живими, і мертвими, бо в Бога нема мертвих, в Бога всі живі. А 24 квітня, у вівторок, за церковним календарем – Радониця (від слова радуватися – ділитися радістю Воскресіння Христового зі спочилими). Тоді також служиться панахида. Таким чином зв’язок між живими і померлими не припиняється…

Марія ДУБУК

Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>