Було у Матері троє синів…

І півжиття тільки й те робила, що на похорони, поминки, пам’ятники заробляла

Закінчення. Початок у №10

 

Невістка приховала, що у неї двоє дітей в інтернаті

– Мій найменший синочок Володя вредний характером. Кажу, як є, не видумую. Аби щось не по його – відразу губу закопилить, головою смикне і роздратовано так: «Я дорослий вже, нічого мені вказувати!» А оскільки найменший, то всі йому годили. Звик, що мамка – то його охоронець і особистий адвокат у разі чого. Певно, тому і виріс такий… балуваний.

Привів у хату невістку Люду вже вагітною. Красива така і здоровезна на зріст, як ото є кобилиці породисті. Але я відразу помітила, що вона на обличчі ніби «пом’ята». Тишком до Володі кажу:

– Сину, та вона любить горілку!

– Мамо, не вмішуйтеся у мою сім’ю, – сказав, як відрізав.

І справді, поки була вагітна, ні краплини до рота не брала. Правда, курила, як паровоз. Ніяк не могла покинути. Але хазяйкою себе показала хорошою: все швидко робила, ніби від електричного струму заведена.

Коли до пологів залишалося кілька тижнів, невістка якось пішла у магазин по цукерки, а назад… приповзла на колінах. Ноги вже її п’яну із пузом до носа не тримали. Людоньки, я від цієї картини вже до решти посивіла: пісні горланить, гикає раз у раз, і живіт по землі сунеться… Стидоття ж яке! Ледве досунули її до хати, бо ж пручається ще. Вдома трохи відійшла і таке почала верзти, що ми з Володькою тільки очима лупали від шоку.

– А у мене вже двоє дітей є, – почала розказувати, затягуючись черговою цигаркою. – Вони… як це… в інтернаті, о! Сказали, що я погана мати, та й забрали – сволочі! А я нещасна жінка. Ну, випила з горя кілька разів, а вони «погана мати, не дивлюся за дітьми». Козли!

Я від почутого цілу нічку не спала. Лиш вдосвіта задрімала, і у цей час, певно, вислизнула Люда з хати. Пішла в запій так, що на два тижні пропала. І поки Володя шукав по притонах, я поїхала до її матері у сусіднє село.

Ця сваха відкараскуватися не стала. Просто в очі заявила: так, в їхній сім’ї «біла ворона» – то Люда. І невідомо, в кого така пропаща вдалася. Бо родина у них достойна і благополучна: всі працюють, при грошах та посадах. Он, рідні сестри Люди – толкові, вдало вийшли заміж. Одна за дипломатом у Києві, друга – за якоюсь «шишкою» у Львові. А ще їхня «біла ворона» дійсно має двох хлопців-школярів від першого чоловіка, яких відібрали, бо обоє «не просихали».

Володя знайшов таки жінку у якомусь притоні. Каже, валялася гола між якимсь лахміттям. Тумаків надавав, додому пригнав. Я її відмила, відшкребла – і вже у роддом повезли, бо так, ніби передвісники у неї були. Коли це наступного дня дзвонять мені з лікарні: «Забирайте її речі, бо десь втекла ваша невістка».

Поїхала, забрала, але щойно додому ступила, як Володя по телефону:

– Мамо, давайте речі назад, Бейжу нашу привезли.

То так невістку люди стали називати, оце дожилися. А вона – ніби із шахти десь вилізла. У болоті якомусь вивалялася: брудна, п’яна. На лікарів кидається, матами їх обкладає. А тут ще й води відійшли просто у коридорі. Гвалт, крик! Поки у ванну її засунула, поки помила, поки на ліжко вклала – вже й голівка з’явилася…

– Донечка народилася здоровенька, слава Богу. Я добу побула біля них, а там поїхала додому: переодягнутися, поїсти. Й дня не минуло, як мені дзвонять з лікарні і криком кричать: «Забирайте бігом цю дурнувату, бо вона смалить цигарки просто у палаті! Дитина верещить, а ця ніби і не чує!»

Бігом сіли на таксі та й поїхали забирати. А вдома, поки ми роздивлялися крихітку, Люда знову десь пішла.

У хаті хрестини, а молода п’яна мама… спить у квасолі

– Ви, мабуть, невістку шукаєте? Лежить ваша Бейжа у нас у дворі, – і сусід характерним жестом показав, в якому стані валяється там моя невістка.

Насилу її приволокли до хати хлопці. А вона така агресивна, що й ну. Стоїмо над нею всі і просимо дати поссати малій хоч краплину молочка. Невістка тільки мичить. Не витримали чоловіки, почали їй в’язати руки, щоб силою нагодувати. То вона так хвицьнула ногами, що один аж відлетів в інший кінець кімнати...

– Ой, Божечку милий, та як же так? Дожилася, що маю Бейжу в хаті, – аж сплеснула я руками і, плачучи, попленталася за рум’яночком. Цілу ніч продурила внучечку-кнопочку цією водичкою. А зранку – до медички і в магазин по «Малютку», бо Людка знову вже десь «здиміла».

Через місяць роблю хрестини. Гості в хаті, хороші куми, піп хрестить, а молода мама хропе п’янюча… у квасолі. Я тоді за слізьми світа білого не бачила, так мені образливо було.

А після хрестин вона взагалі як повіялася, то вже з кінцями. Залишилися ми із малою. Володя глядів дочку: вночі вставав до неї, годував, купав, а вдень – на роботі. Невістку ми вже і не шукали, хоча через наші закони гроші на дитину вона щомісяця справно отримувала. Коли це через сім місяців – являється. І відразу до Володі та давай йому щось співати на вухо. Що і пити покинула, і любить його, і жити будуть разом щасливою сім’єю, тільки треба піти із нею у міліцію і дати свідчення.

Чуло моє серце біду. Я і попереджала, і навіть двері собою закривала, щоб не вірив, не ходив…

– Мамо, я вже дорослий! Відійди з дороги! – знову заявив та пішов.

Відтоді і не повернувся. На три роки, дурень такий, за грати потрапив. Як невістка йому памороки забила, вже й не докажу. Факт той, що вона по п’яні покрала якийсь дріб’язок у сусідки. І попросила Володю всю вину взяти на себе. Мовляв, мати у нього пробивна, знайомих має – «відмаже» синочка. Ага, аж бігом! І пальцем на цей раз не ворухнула! Я люблю сина, але якщо ти такий йолоп – то сиди, дурню, у тюрмі, спокутуй. Наступного разу знатимеш, кому можна довіряти, а кому ні!

Люди я так і не дочекалася. Плюнула і через якийсь час позбавила її материнських прав. Поки Володя у тюрмі, я – опікун онучки. Таке ж воно хорошеньке росте, просто слів не підібрати. І як таку дитинку можна не любити? Але бачите, як то буває у світі. Люду я вже кілька разів зустрічала на базарі. Перший раз була така страшна та побита, що хай Господь милує. Не знаю, чи допетрала вона тоді, про яку дочку я їй казала. Бо тільки плечима знизала та й похиталася далі. Вдруге я її побачила за прилавком, продавала молоко. Чистенька така була. Розповіла, що сестра возила її лікуватися десь аж у Київ і відтоді (два місяці) вона вже не п’є. Але коли я спитала, чи не хоче провідати свою кровиночку, почула мляве: «А я знаю…»

Дівчинці вже два рочки з половиною, та ані сваха, ані Люда так і не навідалися до неї.

***

– А ваше особисте життя? – не втримуюся і запитую у цієї простої сільської жінки, Матері з великої літери.

– Ой, доцю, та нема тут про що розказувати. Мені 60 років і я все життя віддала своїм дітям, а тепер от і внукам. Чоловік помер давно (найменшому сину тоді два рочки лише минуло), був родичем відомого в Україні депутата, хоча в житті це йому аж ніяк не допомагало. Якийсь непутящий він, випити любив, а ще більше – битися. Оце помучилася я з ним, походила із синцями та й вигнала. Потім чула, що за хуліганство потрапив у тюрму і вже звідти не вийшов. Це був мій другий чоловік взагалі-то. А першого ми оце позавчора поховали з його жінкою. Ой, та не дивуйтеся ви вже так. Звичайна історія: одружилися молодими, синочок народився. Поки я між дитиною і господаркою бігала, чоловік почав на інших молодиць задивлятися. От і видивився собі нову дружину. Я поплакала, а потім і простила. До того ж, жили вони на одній вулиці зі мною, я з його дружиною подружилася, у гості ходили один до одного. Отаке воно життя буває…

Мирослава КОСЬМІНА,

Рівненська область

 

• Нравится
•