Володимир Перчук – великий знавець козацької зброї

У кожної людини своє уподобання. У директора з технічних питань ВАТ «Волиньобленерго» Володимира Перчука таким є козацька зброя. Тож не дивно, що в Козацькому стрілецькому братстві, співзасновником якого він є, йому відведена посада гарматного, тобто козака, який відповідає за зброю.

…Почалося усе у Володимира Перчука з поїздки до Берестечка 1991 року. Він не міг повірити, що ці сотні тисяч українців, які тут зібралися, зберегли такий потужний національний дух.

– А приїхавши у Берестечко десь років через п’ять, знову здивувався: на полі битви – дві-три сотні людей, – розповідає Володимир Петрович. – Тоді й задумався, що людям потрібні яскраві видовища. Адже більше запам’ятається не музейна іржава шабля чи гармата, а та, яку можна потримати в руках, роздивитися, як вона працює.

Ось і згадав Володимир Петрович про гарматку, яку бачив у Новому Загорові Локачинського району, з якою львівські козаки приїжджали на відзначення чергової річниці бою чоти вояків УПА з німцями. Почалася клопітка робота по збору матеріалів.

– Це тепер в Інтернеті можна відшукати будь-яку інформацію про конструкцію тогочасних гармат, – продовжує гарматний, – а тоді непросто було. Першою інформацією мені послугувало зображення гармати у дитячій книжці про піратів. А потім я спеціально їздив у Санкт-Петербург, в єдиний на території Радянського Союзу Музей артилерії, де й отримав відповідні знання За рік гарматка була готова, і на наступну річницю Берестецької битви до нас підходило багато людей, заглядали, розпитували. Усім хотілося біля неї сфотографуватися. Дехто казав: «Така мала, а так голосно стріляє. Мабуть, ви багато пороху сиплете». Підійшли тоді до нас і народні депутати України Микола Жулинський та нині покійний Василь Червоній.

– З того часу, як захопився цією справою, багато чого змінилося, розширилися інтереси, – каже Володимир Петрович. – Сьогодні Козацьке стрілецьке братство має вже віз, без якого січовиків не можна було уявити. Такий віз у козацькому війську слугував транспортним засобом і виконував важливу оборонну функцію. У нас є і казани на 300 та на 90 літрів, в яких багато разів готувався смачний козацький куліш. Козацький намет, у якому ми ховаємося від негоди, теж зроблений за старим ескізом. Вивчено і виготовлено повний набір одягу та екіпіровки козака часів Хмельниччини.

Володимир Петрович розповідає, що найбільшою популярністю на Січі користувалася турецька зброя – легка, зручна й досконала. А ще кожен козак мав із собою лопату. Козацьке військо славилося неперевершеною комунікаційною майстерністю: за ніч воно могло викопати цілу оборонну лінію. Коли вирушали у похід, то збоку йшло два ряди возів, а всередині військо, і якщо було потрібно, табір формувався у будь-яку мить. Він міг витримати кількаденну облогу. У Берестечку, коли татари зрадили і втекли, козаки за ніч виставили в два ряди вози, засипали їх землею, а дощ «зализав» вал – і поляки зранку навіть не наважилися атакувати табір.

Рушниця, пістоль і шабля були гордістю кожного козака, тому їх завжди прикрашали дорогими оздобами, коштовним камінням і тримали зброю в ідеальному порядку. Адже життя козака часто залежало саме від якості його озброєння. Окрім шабель та списів, із ручної зброї козаки ще використовували келепи або чекани – такі собі залізні молотки, на одному кінці з тупим обушком, а на другому – із загостреним вістрям – для пробивання металевих лат.

– Будь-якого воїна треба було вчити, – стверджує волинський гарматний. – Володіння шаблею, луком вимагало великої підготовки. У молодих козаків бойове мистецтво було основним заняттям. Бойовий гопак, рукопашний бій – це теж бойові мистецтва. За часів Радянського Союзу робилося все, щоб про це було забуто. Небагато, на жаль, змінилося і зараз. Досі в нас немає закону про використання історичної зброї, хоча наші сусіди поляки і чехи пішли у цьому напрямку значно далі: там можна придбати зброю будь-якого періоду без проблем. Прикро, що й тепер, на 21-й річниці незалежної України, державі до відродження забутих традицій і зокрема бойового мистецтва немає діла. Виходить, не потрібен українській владі свідомий громадянин і воїн.

Ольга Жарчинська,

м. Луцьк

 

 

 

 

 

 

 

• Нравится
•