Усі їздять на кониках, а дід Петро на бикові
Петра Хонька у селі Любахи Володимирецького району знає і старий, і малий. Діти з цікавістю розглядають підводу, в яку запряжений величезний бик, а дорослі дивуються, як 77-літньому дідусеві вдається вправлятися з такою поважною твариною.
Це треба бачити, як маленький, старенький дідусь вперто витягає за кільце в носі кількаметрового бика з хліва. Чорно-рябий понуро виходить з теплого стійла на сніг. А Петро Назарович все підганяє: «Но, бичечок, но». Не боїться, що мотне оте здоровило головою і зб’є одразу з ніг.
– А чого мені боятися, – весело розмірковує господар. – Я вже десять літ його гляджу. Знаю всі повадки. Коли сопе дуже – значить, сердитий. А опустить голову – спокійний, можна його не боятися. Сьогодні, бачу, він у настрої.
Впираючись ногами у землю, дідусь Петро заштовхує свого бичка до підводи і запрягає. Має для нього спеціальну упряж. Як колись у давнину робили волами, то й тепер згодилася прадідівська наука. Зізнаюся, ніколи не бачила, щоб биком вивозили гній на город.
– То не одна ви дивуєтесь, – підходить до нас дружина Віра Онисимівна. – Коли ми з дідом їдемо по сіно, то всі машини на трасі зупиняються і мобілками нас фотографують. Ми вже звикли до такої уваги. Вдома все бичечком робимо: картоплю садимо, огортаємо, викопуємо. Маємо 60 соток землі. Колись коня у колгоспі важко було взяти, а город треба якось обробляти, то дід вирішив бичка всьому навчити. Смішно й незвично було спочатку. Тепер навіть не уявляємо господарки без нашого круторогого.
З цікавістю дивлюся, як дідусь бере ліци й поганяє тварину-гору. «А не легше коня купити? Це все-таки звичніший помічник», – пропоную бабусі Вірі.
– Е, дитинко, та є в нас кінь, – ошелешила мене пенсіонерка. – Тілько дід не встигає за ним ходити. А бичечок поволі шкандибає – і ми за ним.
Звичайно, хотілося б побачити, як бик ходить із плугом. Треба весною сюди завітати. Але господар мене розчарував: «Певно, продам його. Старий став, ходить повільніше за мене. Хочу телятко до такої роботи привчати, так що через кілька років приїжджайте», – всміхаючись, запрошує Петро Назарович.
Руслана ТАТАРИН,
Рівненська область
| Comments: |
