Пише по віршу щовечора
Хатня кухня стала для сільської домогосподарки кухнею поетичною
Любов Приходько мешкає в селі Рудка-Червинська, що в Камінь-Каширському районі. Познайомитися мені з нею порадили в тамтешній школі. «Вона проста сільська жінка, без освіти, – сказали, – пише непогані вірші. Щодня по одному, а то й більше. У школі показали мені кілька зошитів з її творами. «Звичайно, вірші потребують редагування, – прокоментувала вчителька української мови Надія Міщук. – Але деякі заслуговують ширшої уваги».
Мою появу у своєму домі сільська поетеса зустріла здивовано, та дізнавшись, що прийшов розпитати про її захоплення віршуванням, пожвавилася.
Любов ПРИХОДЬКО: «Батько плете»
– Складати вірші пробувала ще в школі. Але потім настала довга пауза: вийшла заміж, народилося троє дітей, домашнє господарство, пошуки роботи… Їздила по сезонах – найчастіше буряки сапати. Обсапала чи не всю Волинь, у Росії не раз побувала. Гриби сушені возила з односельчанами продавати в Одесу та Миколаїв. У Луцьку ще закінчила курси бухгалтерів. Рік усього попрацювала за спеціальністю – посада була тимчасовою – ото й увесь мій профе-сійний стаж.
– До віршування коли повернулися?
– Років п’ять тому почала писати стабільно. Пораю худобу чи на городі щось роблю, а рядки самі в голову лізуть – тож мушу їх записувати. У мене є улюблене місце – на кухні біля плити. Увечері попораємося, повечеряємо – і хто куди: хто до телевізора, хто в карти грати, а я беру зошита – і на кухню.
– Домашні як до вашого захоплення ставляться?
– З розумінням – і діти, і чоловік. Сім’я ж у нас чимала – семеро душ (недавно син одружився – невістку в хаті маємо). А ще раніше батька мого забрали до себе. До речі, його пенсія – нині єдиний стабільний сімейний грошовий дохід. Але не тільки пенсією нам допомагає: він у нас майстер – кошики з лози плете.
– Видати книжкою щось краще з написаного не збираєтеся?
– Не з нашими статками думати про книжку. І спонсора тут ніде знайти. Та я пишу не для слави, воно в мені болить і проситься на папір. Бо тем болючих нині дуже багато. А ще маю мрію: написати віршовану історію села. Дещо вже намітилося, попереду зима, часу вільного багато – може, щось і вийде.
Микола ШМИГІН,
Волинська область
| Comments: |
