Ледь не втратила дітей

Історія Надії та Андрія Косменів із села Пірванче Горохівського району, які через горілку ледь не втратили дітей, така ж, як у тисяч інших неблагополучних сімей. Та, на щастя, батьки знайшли у собі сили змінити своє життя і забули про оковиту.

Найменшого сина народила… п’яною

Зі своїм чоловіком Надія познайомилась, працюючи на буряках у місцевого фермера. Недовго й зустрічалися – і у 18 років дівчина вийшла заміж. Одразу й дітки посипались. Допомагала молодій сім’ї мама Надії, а коли та померла – все пішло під укіс. Надія довго не могла змиритися з втратою дорогої для неї людини.

– Як померла мама,  мені не треба було ні чоловіка, ні дітей, а я вже троє їх тоді мала, – пригадує жінка. – Така туга була, що не знала, що робити. Мене саму не могли лишити в хаті, бо й ножа, і таблетки брала – жити не хотіла. Така була депресія. А якось прийшла подружка й каже: «Ти дурна, візьми випий 100 грам – і стане легше». Раз спробувала, другий, і так пішло-поїхало, хоча до того спиртним не зловживала. Голова сільської ради, родичі, працівники соціальних служб просили схаменутися, та хіба їх слухала?

Так склалися обставини, що сім’ї довелося переселитися в село Пірванче, щоб доглядати хворого свекра. Тут, на новому місці, Надія, може б, і забула про оковиту, якби ж сюди не переїхала і «добра» подруга. Тож знову почалися щоденні п’янки. Бувало, чоловік приходив додому з роботи, а на підлозі спала п’яна дружина. Хоч жили у селі, але господарки не тримали, город не обробляли. Один клопіт мали – де випити та як похмелитись. Тепер жінка неохоче розповідає про ті часи:

–  Як свекор получить пенсію – купимо картопель, чи чоловік на зарплату візьме м’ясо. А як вип’єш, то їсти і не хочеться. Горілка завжди була в хаті: чи я получу гроші на дітей, чи подруги десь у людей зароблять. Чоловік хоч теж пив, але менше за мене.

Про пияків дізналися у відповідних службах – і у судовому порядку обох батьків позбавили батьківських прав. Старших відправили в інтернат, а меншеньких – у Ківерцівський будинок маляти. Спочатку жінка не вельми переймалася відсутністю дітей, за рік жодного разу не поцікавилась їх долею. Далі пила оковиту, хоча під серцем носила шосту дитинку. Навіть народжувала п’яною! Коли на світ з’явився хлопчик, лікарі вжахнулися кількості алкоголю у його крові! Два тижні виходжували немовля в реанімаційному відділенні.

Лише коли до горе-матері дійшло, що й цю дитину заберуть, у неї нарешті прокинувся материнський інстинкт. Тоді, як згадує, щось зашкребло на серці…

«Хоч подруги просять, і краплі в рот не беру»

Начальник служби у справах дітей Горохівської РДА Тетяна Доманська (вона й розповіла нам про цю сім’ю) з гіркотою зауважує, що, на жаль, такі сім’ї не рідкість. Поодинокі випадки, коли батьки одумуються. Тож, коли твереза Надя переступила поріг кабінету й попросила повернути дітей, це був для неї справжній подвиг. Тетяна Володимирівна пообіцяла допомогти. Багатодітна мати пройшла курс лікування від алкоголізму, а от чоловіку навіть не довелося звертатися до спеціалістів – він самостійно відмовився від оковитої. Дружно почали наводити лад в оселі. Придбали меблі, холодильник, пральну машину. На вікнах з’явився тюль, на підлозі застелили хоч і старенькі, але чисті доріжки. Реабілітаційний період тривав рік. Косменам таки дозволили повернути старших дітей. Треба було бачити, як раділи цій новині діти! Якою б п’яницею вона не була, а для них їхня мама найкраща. А от двох синочків (2 і 4 рочки) батьки навряд чи колись побачать – їх обох всиновила інша родина.

Тепер Надя міцно пригортає до себе найменшого чорноокого Андрійка й називає його своїм рятівником.

– Це він усе змінив на краще. Ми з чоловіком вже більше року не п’ємо, – каже жінка. – Правда, подружки іноді підмовляють, випий, все одно ніхто не бачить. Але я й краплі більше не візьму. Добре, що Бог дав мені розум. Тепер будь-хто може зайти в хату й пересвідчитись, що я змінилась.

Підтримувати чистоту в оселі допомагає найстарша донька Людмила, хлопці-школярі порядкують на городі, на якому вперше за стільки років посадили картоплю та буряки. А маленький Андрійко помаленьку дрібоче за мамою й намагається пролепетати перші слова. Невдовзі у цій сім’ї знову чекають на поповнення. 33-річна жінка з усмішкою зізнається, що лелека має їм принести сьому дитину – донечку.

Тетяна Володимирівна радіє за цю сім’ю, але, від’їжджаючи, все-таки залишає настанови багатодітній матері:

–  Дивись, щоб діти були нагодовані, доглянуті. Ми за тебе хвилюємося. А головне, щоб ти більше не схибила.

Руслана ТАТАРИН,
Волинська область

• Нравится
•