Моє щире кохання він проміняв на гроші
Пишу до вас вперше. Мене звати Надія, 37 літ. Нещодавно виповнилося три роки, як я вперше зустрілася з людиною, з якою познайомилась по телефону. Цю зустріч у Кузнецовську ніколи не забуду. Я дуже переживала, чи сподобаюся йому, чи він мені. Його звати Петро Петрович. Але ні разу я не називала його на ім’я, а весь час казала «моє сонечко». Цю людину я покохала всією душею, жила мріями про нього, просто обожнювала. У нас були романтичні зустрічі, він був дуже ніжним, уважним, люблячим. Постійно говорив, що любить, не може без мене, що ми будемо разом. Я була дуже щаслива, літала як на крилах, дякувала долі, що звела мене з ним. Бо моє сімейне життя не склалося – чоловікові була потрібна горілка. Нічого хорошого не бачила, одні п’янки, бійки, сварки, образи. А тут – така людина. Ну як було не закохатись?! На зустріч завжди приїздила в Кузнецовськ, бо у нього були старенькі батьки і він не міг надовго їх залишати. Я жертвувала своїм часом, сім’єю, і не просто їхала, а душею летіла туди. Не жаліла нічого, завжди везла йому гостинці, а на 40-річчя подарувала золотий кулончик з образом святого. Не було такого дня, щоб не відправила кілька SMS-повідомлень. Він теж мені дарував ніжні слова, і теж ніколи не називав по імені, тільки «моя кицюня». «Кицюня, я дуже тебе люблю, ти у мене найдорожча за все на світі», – писав мені. Спілкувався з моїм старшим сином по телефону і обіцяв бути батьком, казав, що дуже мене любить і боїться втратити. Навіть із Польщі мені телефонував, просив, щоб я його чекала. Я його чекала завжди, але йому ніяк не виходило приїхати до мене.
Два з половиною роки у нас були прекрасні стосунки. Та настав той день, коли закінчилось все незрозуміло для мене і по цей час.
Залишилась в душі болюча рана, море сліз виплакано, півроку я лягаю і встаю з думкою про нього… А трапилось це так. Мені потрібна була фінансова допомога і я вирішила у нього позичити, а не взяти. Він погодився, сказав, що тисячу дасть, а іншу суму – займе. 16 січня я мала приїхати в Кузнецовськ. Ще 14 січня вдень він зателефонував, як нічого не трапилось, сказав: «Кицюня, до вечора». І на цьому – все. Більше він так і не дав про себе знати. Я два дні не знаходила місця, номер поза зоною був, думала, що з ним щось трапилось. Бо не може бути, щоб моє сонечко так вчинило! Мене забрала «швидка» із серцевим нападом та нервовим зривом. Два тижні пробула в лікарні, і кожен день чекала на дзвінок, але телефон мовчав. Я ніяк не хотіла припустити думки, що це все – кінець стосункам. Я написала на адресу, яку він мені казав, але листи повернулися: «адресат не проживає за такою адресою». Це ще більше добило мене. Але я не проклинала його, не благала в Бога для нього покарання. Я кожен день прошу Господа, щоб Він йому простив і не карав, бо коли людину любиш по-справжньому, то зла не бажаєш. Але одного не розумію: як можна людські теплі, щирі стосунки проміняти на дві тисячі гривень?!
Хочу звернутися до нього через газету, бо він її виписує і читає: не все в житті продається! Я ж не жаліла нічого, ніколи, не пожаліла б і душі своєї. Вірила, кохала понад усе, дорожчої людини не було в мене. Думала, що нарешті і мені трапилась людина хороша, за всі мої страждання, які я пережила. Та не судилося. Дуже хочеться зустріти його і заглянути в очі: «Чи не мучить совість, що так вчинив?»
У нього залишилося від мене багато чого, а в мене від нього нічого – від подарунків я відмовлялась, бо не хотіла виглядати в його очах нахабою. Тільки раз за його гроші купила дитині спортивного костюма.
Я прошу в Бога хоч ще раз зустріти його в подальшому житті. Інколи мрію про зустріч, інколи уявляю. Але я сильна, я переживу, а він хай буде щасливий, але щоб на його долю випало таке випробування, щоб з ним так само повелись. Щоб він усвідомив, що підставив людину, котрій клявся у вірності і коханні. Я його люблю і буду любити, хоча важко усвідомлювати, що більше такого не буде.
Сподіваюсь, що мою сповідь він прочитає в газеті і відгукнеться. Якби повернувся, я вибачила б усе. Вислухаю його уважно і постараюсь зрозуміти. Його дзвінка з останніми 265 я чекаю і по цей день.
Надія
| Comments: |
