Не всім щастить за 700 доларів масажувати бабці п’ятки

Щодня з українських залізничних вокзалів, автобусних станцій у різні кінці світу відправляються тисячі наших співвітчизників-заробітчан. Залишивши дітей, родини, попрощавшись з рідним краєм, українці їдуть працювати на чужоземного пана. Бо свій менше платить, а то й відмовляє у роботі… Їдуть з надією, що фортуна всміхнеться і вдасться заробити копійку. Дасть Бог, хазяїн трапиться чуйний, совісний, задарма не гнобитиме. Чи справджуються їхні мрії?
…Що зі мною прямує група наших заробітчан, я дізнався на польському боці – в Дорогузьку. Спершу вони пред’явили прикордонникам запрошення на легальну працю за кордоном, а митникам – нехитрий багаж: робочий одяг, скромні харчі, предмети гігієни. Ніяких контрабандних цигарок, горілки.
– Я їду на будову до Любліна, – каже 30-річний Олександр. Він родом з Полтавщини. Все-все можу робити. Власними руками збудував собі хату. Мурую, штукатурю. Можу електропроводку обладнати. Вмію на тракторі працювати, було збирав ягоди вручну.
– Чи не кривдять чужі господарі?
– Всяко буває. Всяк на свій смак. Є такі, що на словах медок, а в стосунках холодок.
– На скільки часу їдете?
– До Нового року гнутимусь в Польщі. Було, їздили в Росію, Калужську область. Майже рік кантував. Хазяїн платив по 500 доларів на місяць. Харчі наші. Зі мною був земляк, 26-річний хлопець. Його чомусь вподобала місцева бабуся, 85-річна багатійка. Власниця непоганого маєтку. Платила хлопцю по 700 доларів на місяць, але за те, щоб водив всюди під ручку, а ввечері перед сном, сам розказував мені, масажував їй спину і п’ятки. Як вареник, у сметані купався Ростик у розкошах. Нас лишив на будові, перебрався жити до старушенції.
– А може, між ними спалахнула несамовита любов? – задаю провокаційне питання.
– Яка там любов! Хіба що до валюти. Крім того, вдома дівчина чекала, весілля запланували…
– Я працюю кур’єром в одній фірмі, що в Любліні, – вступає в розмову 22-річний Роман К. Він мешканець Нетішина, що в Хмельницькій області. – Довірили мені машину, от і гасаю по місту з різними дорученнями.
– Чи добре платять?
– Не скаржусь. Вдома не мав ніякої роботи. Батьки задовбали: скільки сидітимеш на нашій шиї? Мій знайомий знайшов роботу в Німеччині, ягоди збирає. Вчора телефонував: платить бауер 100 євро за день роботи…
– Ой, не вірю таким заробіткам! Теперки криза. Кожен німець вміє рахувати свої гроші, – обізвалась мешканка Рівного Люба. – Я ж їжджу в Польщу з 1998 року. Спочатку торгувала оптовими матеріалами: тюль, гардинне полотно. Бувало, ледве кінці з кінцями зводила. Дуже проблематично провезти товар через митниці.
– І як вдавалося?
– Не підмастиш, не поїдеш. Тепер, оформивши робочу візу, їду торгувати «ширпотребом». Якби вдома не поставали фінансові проблеми, то зроду-віку не поїхала б. Скільки принижень випадає на нашу долю! Є хазяї справедливі, а є деспоти. Іноді шкурка вичинки не вартує…
– Я торік їздив й до Греції збирати оливки. Тоді якраз у них почалася криза. То господар заплатив половину того, що обіцяв. Все скиглив: «Пропав мій бізнес, пропав я…» – тему розмови підхопив 42-річний Іван з Луцька.
– Тепер куди прямуєш, чоловіче?
– В Німеччину. Син збирається женитися. Треба заробити євро.
– Там добре, де нас нема, – подала голос русява дама. Вона дрімала всю дорогу. – У травні їздила збирати полуницю до Влоцлавека. Це місто за Варшавою. Господиня Тереза пильнувала за кожним нашим кроком. Було нас десять українських жінок, були й молоді дівчата. Працювали з сьомої години ранку до восьмої вечора. За годину платила чотири злотувки. Сохрани Господь зупинитися на перепочинок без команди! Тільки за розкладом: два рази по тридцять хвилин. Без дозволу не можна було з’їсти ягоди. Після роботи – будь ласка, насипала миску: їжте. З балкона другого поверху будинку пильнувала за нами, дивлячись у військовий бінокль. Я заробила тоді півтори тисячі злотих.
– А зараз куди їдете?
– До Познані. Знайшла місце няньки. Вже забула, як дітей няньчити, свої виросли. Збираю гроші на операцію для мами. Глаукома.
***
За даними Міністерства праці і соціальної політики Польщі, торік у цій країні було офіційно зареєстровано 13150 громадян України, котрі прибули на роботу. У 2009 році їх працювало 9504. Багато наших земляків перебуває тут нелегально.
Які роботи приваблюють українців на польських теренах? Будівельні, де можна заробити за сезон до чотирьох тисяч гривень. А ще збирання дарів саду, поля, прибирання житла, доглядання немічних людей, дітей.
Та не лише українців вабить польський працедавець. Торік тут працювало 6317 китайців, 2252 в’єтнамців, 2158 непальців, 1521 турків, 1196 індусів, 1958 білорусів. Є і росіяни, молдавани, але небагато.
До речі, з 1 травня цього року Німеччина дала згоду прийняти на роботу 200 тисяч поляків (були роки, що німці приймали їх і 400 тисяч). Але половина сьогорічної роботи відведена німцями для робіт у… саду, на полі. За такою роботою польський громадянин не женеться…
Олександр ХОМЕНЧУК,
Любомль–Варшава–Луцьк

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>