Авіаконструктор-самоучка мріє злетіти в небо на власному літаку
Володимир ГОНЧАР за роботою
– Що-що, а двигун має бути надійним, – пояснює Володимир Михайлович причину консервування свого саморобного літака. – За хороший двигун треба заплатити немалі гроші, а їх ще потрібно зібрати. Тому роботу над літаком, який уже майструю вісім років, довелося на деякий час відкласти.
Але Володимир Гончар впевнений, що обов’язково підніметься в небо на власному літаку. Це його дитяча мрія. Він не просто мріє, а втілює її у життя. Спочатку вишукував усю необхідну інформацію у відповідних журналах, потім її відшліфовував і складав свої креслення. Тобто набирався досвіду в авіаційному конструюванні. А вже коли став студентом фізичного факультету Львівського державного університету, конкретно розпочав втілювати задум, взявши за основу модель «Арго-2» російських авіамоделістів.
Його сільській майстерні може позаздрити будь-який майстер – тут, окрім найрізноманітніших інструментів, ще й станки та різні прилади. Саме тут можна було побачити й каркас літака, який зараз на певний час законсервований. Описати, як майструється літак, який має довжину 4,5 метра, а розмах крил – 6,3 метра, надто клопітка справа, бо роботи, починаючи від виготовлення найдрібніших деталей, поклейки, кріплення і закінчуючи встановленням серйозних механізмів та пристроїв, надто багато. Правда, Володимир Михайлович переконаний, що працюючи кожен день по чотири години й маючи всі необхідні деталі, літак можна зробити за рік. Він займається улюбленою справою у вільний час, якого не так вже й багато, тим більше, у селі.
Головним чином модель авіаконструктора-самоучки на відсотків дев’яносто складається з дерев’яних конструкцій: тут соснові і ясенові рейки, фанера. А от металевих деталей сільський конструктор майже уникає, використовуючи лише там, де без них аж ніяк не обійтися, як-от для шасі. Чому? Аби літак був легкий. Друзі-авіамоделісти, з якими познайомився через Інтернет, маючи практичний досвід (на жаль, не завжди позитивний) порекомендували робити конструкцію літака якнайлегшу. Загалом Володимир Гончар вибрав таку, при якій літак вагою не більше 150 кілограмів має злетіти у височінь після 200-250 метрів розбігу, а його швидкість сягатиме десь 120 кілометрів за годину і пролетіти він повинен не менше 200 кілометрів. А для цього у бак треба буде залити 15 літрів пального.
Зрозуміло, що світлої голови й талановитих ідей для створення літака замало, потрібні ще й кошти. Хоча, за словами вчителя-авіаконструктора, допоки витратив декілька тисяч гривень, але попереду ще чимало роботи. Намагається свої ідеї втілювати так, щоб на сімейному бюджеті це особливо не позначалося, тим паче, що не зловживає ні спиртним, ні цигарками. Добре, що його хоча б морально підтримують і батьки, і дружина, а учні приходять в майстерню у помічники.
Молодий вчитель, окрім захоплення, так само вболіває і за свою роботу, намагаючись навіть у сільській школі віднайти самородків, які показують високі результати на олімпіадах. Цікаво, що його друзі – це колишні учні, які тепер навчаються на факультетах інформатики у різних вузах. Молодший трирічний син Володя теж цікавиться татковою роботою, можливо, батьківська любов до моделювання передалася наймолодшому з Гончарів. Бо старший восьмирічний син Орест більше захоплюється історією, як і його дід Михайло.
Будемо сподіватися, що мине небагато часу, аби сповістити, що дитяча мрія Володимира Гончара підняла його у самісіньке небо. А поки що залишається побажати успіхів у досягненні свої мети...
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Сергій НОВАК,
Рівненська область
| Comments: |
