«Вісник+К» підкорив Верховину а заодно Львів, Галич, Івано-Франківськ, Косів і Коломию

Підпис відсутній

Підпис відсутній

У квітні наша газета відзначила своє 15-річчя. Офіційна частина святкування дня народження відбувалася в Луцьку, але редактор за кілька місяців перед тим попередив про сюрприз. Тож кожен з колективу мудрував, куди ж саме проляже наш шлях? Та, напевне, жоден із нас не міг уявити, що за три дні мандрівки познайомимося з історією Львова та Івано-Франківська, стрілятимемо з-за древніх мурів замку Данила Галицького, пройдемося стежками Івана Франка, навчимося танцювати коломийки і, навіть, грати на трембіті, почерпнемо мудрості у мистецтві писанкарства.Дихали історією Галичини
Духмяним короваєм зустрічали нас при в’їзді до Львова відповідальний секретар Львівської обласної організації спілки журналістів Анатолій Очколас та заступник генерального директора з питань телебачення Львівської обласної телерадіокомпанії Ярослав Фейло. А заслужений журналіст України Василь Глинчак був нашим екскурсоводом у місті Лева. Проходячи його вузенькими вуличками, на кожному кроці зустрічаєшся з історією. Височіє над будинками порохова вежа – тут колись зберігали зброю та порох. А за кілька метрів захоплює своєю величчю До-мініканський костел, який занесений до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Саме у Львові у 1574 році надруковано перший буквар. Весь світ знає про першодрукаря Івана Федорова, але мало кому відомо, що він був українцем Іваном Федоровичем. І лише львів’яни на пам’ятнику написали його справжнє прізвище.
Особлива атмосфера панує у колишньому монастирі сакраменток, а нині діючому храмі Святої Трійці української греко-католицької церкви. Парох храму Степан Кащук поблагословив наш колектив на щасливу подорож.
На Личаківському кладовищі вклонилися могилам Володимира Івасюка та професора Львівського національного університету імені Івана Франка, метра української журналістики Володимира Здоровеги.
Бути у Львові й не відвідати знаменитий оперний театр – неможливо. Хоч він має понад сто років, та все одно вважається наймолодшим у Європі. Його директор Тадей Едер провів нас ошатними залами, де збиралась найвишуканіша публіка, щоб послухати арії Соломії Крушельницької, Яна Кепури та інших видатних людей.
Насичена цікавими фрагментами прогулянка містом закінчилася у знаменитій повстанській «Криївці». У меню побачили страви з рідними для нас назвами – “Празник у Маневичах” (квашена капуста з грибами) та вареники “Волинські шпацери”, якими й посмакували.
А через кілька годин ми вже милувалися древнім Галичем. Саме тут коріння Галицько-Волинського князівства. Разом з начальником центру поштового зв’язку Ростиславом Лотоцьким піднімаємося до оборонного Галицького замку, який був збудований у середині XІV століття. З мурів, з-за яких колись стріляли гармати, ми салютуємо древньому містечку шампанським. Ростислав Васильович – істинний патріот свого краю, тож до деталей знає його історію і запрошує до найцікавіших місцин. Найдавнішою архітектурною пам’яткою, яка збереглася у селі Шевченкове Галицького району, є церква Святого Пантелеймона, збудована в 1194(!) році. Вітри не стерли зі стін написи, які робили наші предки. А у храмі й досі лунає слово Боже.
Сонце вже ховалося за обрій, коли ми приїхали до древнього Станіслава, а нинішнього Івано-Франківська. Місто вразило всіх своєю чистотою та компактністю. Архітектура древнього міста вдало поєднується із сучасними модерними будинками. Дехто знаходив багато спільного з Луцьком, однак нашим господарникам ще треба повчитися у галичан порядку та раціональності. Це місто багате на легенди. За однією – від міської ратуші підземні ходи ведуть аж до Галича. Інша розповідає, що в приміщенні бібліотеки колись було КДБ. Після допитів тих, хто залишився живим, відправляли на заслання. З тих пір жоден вітер не може повернути старий флюгер, і показує він тільки один напрямок – на Колиму.
Начальник планово-фінансового відділу Івано-Франківської дирекції УДППЗ «Укрпошта» Оксана Копєйкіна, яка була нашим гідом, розповідала, що щороку у них проводиться фестиваль ковалів. Після закінчення його учасники залишають якийсь подарунок для міста. Так з’явилась колона з кованих квітів, залізне дерево щастя, яке кожен бажаючий може прикрасити стрічкою. Ми ж у фонтан, під яким можна прогулятися, кинули монетки, щоб повернутися у це прекрасне місто ще раз.
Коломийки танцювали й банушем смакували
Нас гостинно приймали на базі відпочинку «Синевір» в селі Черганівка Косівського району Івано-Франківської області. Визирнувши у вікно готелю, бачиш, як гори «димлять». Відчуваєш особливе піднесення від краси навколо. Тут, на Косівщині, у самісінькому серці Карпат, починаєш розуміти митців, які шукали в цьому прекрасному краї натхнення, та режисерів, які знімали тут найкращі картини. Начальник Косівського центру поштового зв’язку Марія Крутофіст – давня приятелька нашої газети. І саме Марія Василівна створювала ту атмосферу тепла й веселощів, яку подарувати може лише справжній друг. Щоб дорога була легкою, підкріпились цілющою водою з джерельця у селі Буковець. А далі відвідали у селі Криворівня будинок, де жив і працював Іван Франко. В оселі сільського лікаря Василя Якіб’юка збирався цвіт української інтелігенції. Вечорами з Франком тут часто засиджувалися Леся Українка, Михайло Грушевський, Михайло Коцюбинський. В окремій кімнатці зберігаються унікальні саморобні книжки неординарної особистості Параски Плитки-Горицвіт. Ця жінка хоча й закінчила всього лишень чотири класи, але писала вірші й сама робила книжки та палітурки. Намалювала картини, де зобразила 105 робіт, які виконує вдома гуцулка. З цікавістю гортали пожовклі листки «життєвіци, книгозаписниці», як назвала вона своє видання.
Ще не стихли обговорення після відвідин Франкового музею, як на нас стрімким потоком, як отой Черемош, нахлинули нові враження. Біля садиби «Водограй Карпат», яка розташована поблизу районного центру Верховина, волинських журналістів зустрічали дві симпатичні поштарки-гуцулочки Марія Заєць та Василина Костюк в національних костюмах. Варто було лише глянути в наші очі, які горіли вогнем, і все ставало зрозумілим без слів. А коли музики вдарили в бубон та заспівала скрипка,  ноги самі попросилися в танок. Тут же нашого редактора Євгена Хотимчука посвятили в опришки (опришок на Гуцульщині – воїн-повстанець). Склалося враження, що для нас у Верховині вигадали оригінальний урок гуцульських традицій. І то все так мудро продумали! І з місцевими звичаями познайомили, й  фірмовими стравами – банушем, м’ясом барана на вертелі, шурпою, гуслянкою та горілкою на золотому корені – почастували. Простих слів вдячності було б замало, тож дякували господарям за такий теплий прийом піснею.
А наступного дня нас чекала писанкова Коломия. Про місцеві ремесла, талановитих майстрів, минувшину краю дізналися у Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського. Море вражень приніс візит у знаменитий музей писанки. Бо де іще можна побачити писанки, оздоблені пір’ям, манкою, соломкою і нитками для вишивання. Тут їх зібрано понад 12 тисяч(!) екземплярів.
У мандрівці цікаві зустрічі змінювали одна одну. Нашими екскурсоводами стали партнери-поштовики, які, напевне, й не підозрювали про прихований у собі талант краєзнавців! Приємно, що розділити святкування нашого невеличкого ювілею до Косова з’їхалися поштовики з різних куточків. Теплими були зичення директора Івано-Франківської УДППЗ «Укрпошта» Михайла Саковського, начальників Косівського ЦПЗ Марії Крутофіст, Бучацького ЦПЗ Тернопільської області Зіновії Остапишин, Коломийського ЦПЗ Михайла Матрофайла. Але найбільше запам’яталися слова Марії Крутофіст: «Політики будують свої стосунки на грошах. А ми – на дружбі, тож дай Боже, щоб вона тривала десятки і десятки літ».
Руслана ТАТАРИН,
Львівська – Івано-Франківська області
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
та Лариси ДУБНЯК

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>