Іменинник випустив сім куль у… людський натовп

Про цю трагедію ми повідомляли у попередньому номері «Вісника+К»: у селі Сварицевичі Дубровицького району, що на Рівненщині, молодий чоловік з мисливської рушниці відкрив вогонь по молоді, яка відпочивала в центрі села. Одна з куль обірвала життя 24-річній дівчині. Ще п’ятеро потерпілих опинилися в лікарні. Вбивцю за кілька годин затримали. Ми спробували дізнатися, що спровокувало Володимира стріляти по людях і хто попереджував рідних загиблої про біду.Покійна тітка веліла нікуди не пускати Світлану
Мабуть, нічого страшнішого для матері немає, аніж ховати свою дитину. Таке горе нещодавно довелося пережити Єфросинії Чудінович зі Сварицевичів. Це її доньку наздогнала куля тієї злощасної ночі. Не на фронті чи під час якоїсь військової операції, а у мирний час, за кількадесят кроків від хати.
– Скажіть, хіба сьогодні можлива така смерть? – досі не може прийти до тями згорьована жінка, яка кілька днів тому поховала доньку. – Тож не на війну її проводжала, а відпустила з подружками в «Кабачок» (місцевий бар – авт.) посидіти. То метрів 100-120 від хати, з подвір’я видно. Хоча в самої серце було не на місці – все виглядала, чи не повертається донька додому. Але вийду з хати – бачу, світиться надворі, машини стоять, молодь чути. Заспокоюся – і назад у ліжко. Хочу заснути, а не можу. Знову на вулицю тягне… Перед тим, як біда сталася, я теж виходила і бачила, що біля бару якась машина їхала. І коли почало щось бахкати, подумала, що то вона об забор стукається. Аж тут вбігає до хати чоловікова сестра: «Вставай, Свєти нема. Застрелили…» Біжу-кричу селом, а навколо – ні душі. Тільки доця моя на дорозі лежить нежива. 21 квітня їй мало виповнитися двадцять п’ять…
Чорна хустина ковтає материнські сльози. Скільки їх виплакала – річку, озеро, море? Душу огортає невимовний смуток, а серце рветься до дверей щоразу, коли скрипнуть: а може, то Світланка? Воно відмовляється розуміти, що дитини вже нема.
Єфросинія Антонівна розповідає про веселу вдачу доньки. Каже, щебетушечкою була, дуже товариською і доброю. Після закінчення школи вчилася у Львові на оператора поштового зв’язку. Але працювати за спеціальністю не пішла, а, повернувшись у село, влаштувалася продавцем у місцевий магазин.
– З нашого села компанія на заробітки до Росії поїхала, – розповідає жінка. – Хлопці трудилися на будові, а дівчата позмінно в магазині. Покликали Світлану – вона і собі туди працювати влаштувалася. Роботою була дуже задоволена. То там була, то додому навідувалася. Ось, перед новорічними святами знову приїхала. Погостювала і збиралася після Різдва повертатися в Росію. А я відчувала, що біда має статися. Думала, вдома вбережу. Кажу: «Як собі хочеш, а в дорогу тебе не пущу!» Вона послухала, подружки поїхали, а Свєта залишилася. Вже й роботу собі тут підшукала – мала кілька днів тому виходити…
А налякала матір покійна тітка Агафія. Вона прийшла у сні, аби попередити: Світлану хочуть до неї забрати. «Хто? Куди?» – запитувала Єфросинія Антонівна. Агафія пояснила: у домі, де вона тепер живе, потрібна нова господиня. От власники порадилися, що Світлана дуже їм підходить. «Ти тільки не забудь, що я тобі сказала, і нікуди її не пускай!» – кілька разів повторила…
Але хіба від долі утечеш?
Розквитався за стусани пострілами з рушниці
У «Кабачку» сиділо кілька компаній. Серед місцевих відпочивали й гості з сусіднього села Степангород Володимирецького ра-йону (то від Сварицевичів недалеко – трохи більше десяти кілометрів). Один з них, Володимир, напередодні мав день народження і тут з двома друзями продовжував святкування свого 35-ліття. Але в якийсь момент між хлопцями зі Сварицевичів та заїжджими відвідувачами «Кабачка» виникло непорозуміння, яке переросло у бійку. Володимира вдарили, його товариші заступатися не поспішали. Чоловік кипів від люті, що не може поквитатися з кривдниками. Будучи добряче напідпитку, він сів за кермо автомобіля, аби їхати додому. Розвертаючись біля бару, ледве не позбивав там людей. Друзі сіли до Володимира у салон (було пізно, тож інакше у своє село потрапити їм вже було нічим) і рушили в бік Степангорода.
Хіба хто думав, що та нічна пригода матиме криваве продовження? «Кабачок» закрився, але молодь не поспішала додому: надворі гарне освітлення (на території встановили хороший ліхтар), є лавочка. Тож ще балакали-сміялися. Раптом на дорозі з’явилося уже знайоме авто. Звідти вискочив оскаженілий Володимир. В руках він тримав рушницю. Хлопці та дівчата навіть не встигли зорієнтуватися, як чоловік відкрив по них вогонь! Перезаряджав раз по раз, підбирав гільзи – і знову стріляв!
Серед перших впав поранений двоюрідний брат Світлани. Чи то дівчина підбігла йому допомогти, чи то спробувала втихомирити зухвальця, як чергова куля вцілила їй у голову! І після цього вбивця не зупинився. Він зробив ще кілька влучних пострілів, тоді сів у автомобіль і зник.
Володимир навіть не знав, чи були в тому натовпі його кривдники. Йому, мабуть, тоді вже було все одно.
«З необережності» пробив матері груди?
Світало… Володимир прийшов додому, взяв із сейфа іншу зброю – малокаліберну гвинтівку, сказав дружині, що наробив біди, тому йде у ліс і більше не повернеться… А невдовзі до їхньої хати постукали правоохоронці.
Сільським головою Степангорода є рідний брат Володимира. Саме йому вдалося вийти з убивцею на зв’язок (по мобільному телефону). Переговори тривали понад годину. Врешті, Володимир погодився здатися, але за умови, що його з лісу забере брат.
На руках клацнули наручники… Діти (а у Володимира їх трійко) не розуміли, за що забрали їхнього батька. Потім, вже правоохоронцям, він почав пояснювати, що вбивати нікого не хотів, просто було бажання відомстити за те, що його побили (під час бійки він отримав легкі тілесні ушкодження). Мовляв, не цілився у людей, а лише хотів їх налякати. Казав, що через темінь не дуже-то й бачив, хто там є… Але при цьому з семи пострілів майже всі виявилися влучними. Добре «лякав»…
Серед потерпілих – і племінниця Володимира. 20-річна Мирослава отримала вогнепальне поранення грудної клітки, живота, лівого плеча та передпліччя. На щастя, куля оминула серце. Дівчина перебувала у критичному стані. Транспортувати до Рівного, в обласну лікарню, її не можна було. Тож рятувати життя мусили місцеві медики. Мирославу прооперували. На сьогодні її вже перевели з реанімаційного відділення.
До лікарні доправили двох Олександрів. Один отримав вогнепальне поранення обох передпліч, кистей рук, грудної клітки та черевної стінки, інший відбувся ураженням ліктьового суглоба. У Тетяни поранення стегна, в Ростислава – правого плеча, стегна, грудної клітки та лобної зони… Життя їх поза загрозою.
– Проти Володимира порушено кримінальну справу за фактом умисного убивства, – розповідає Микола Белеля – заступник начальника Дубровицького райвідділу УМВС у Рівненській області, начальник слідчого відділення. – За такий злочин передбачено ув’язнення терміном 10-15 років або довічне позбавлення волі.
До речі, Володимир уже притягувався до кримінальної відповідальності. «Умовно» отримав за те, що… прострелив матері груди! Бо в суді довели, що вогнепальне поранення син спричинив неньці ненавмисно – стріляв через двері.
Днями привозили Володимира у Сварицевичі для відтворення подій. Але правоохоронці провести його не ризикнули, хоч прибули 20 працівників «Беркута» й ще стільки ж співробітників райвідділу міліції. Їм назустріч вийшло все село! Люди під машини кидалися, не бажаючи, аби на їхню землю знову ступила нога убивці.
***
А материні ноги знову несуть бідолашну на кладовище, до Світлани. До «нової хати», в яку навіки в прийми віддала доньку-наречену. На згорьовану жінку знову й знов озираються квіти з печальних вінків. І багрянцем тривожать душу криваві плями від свічок. Чому земля в тому місці стала, наче поляпана кров’ю, мати зрозуміти не може (каже, під час похорону віск не горів, а буквально закипав і стікав додолу червоними патьоками). Тільки сподівається, що то вже не тривожний знак…
Наталія КРАВЧУК,
Рівненська область

• Нравится
•