Цікаві факти із життя та смерті патріарха Володимира (Василя Романюка)
Продовження.
Початок у №№ 47, 48, 50, 51, 3
Рівень курсів був високим. Оскільки викладали там колишні випускники Греко-Католицької Богословської Академії, що діяла у Львові до приходу в 1944 році на Західну Україну радянської влади. Чимало з них закінчували богословські студії в Інсбруку, Брюсселі та Римі. Це була фактично колишня знаменита греко-католицька школа богослов’я – високоосвічені викладачі богослов’я та філософії європейського зразка.
У другій половині 60-х років, коли наступить чергове, тепер уже “хрущовське” гоніння на Церкву, всі подібні курси при західноукраїнських єпархіях позакриваються, а професура буде відправлена поза штат, без права служіння. Так радянська влада відплатить тим греко-католицьким богословам, які, дійсно, керуючись в складний час принципами духовної соборності України, прагнули “переорієнтувати” колишню уніатську Галичину на православ’я. В результаті залишаться тільки підконтрольні КДБ духовні навчальні заклади. На той час це дві академії – Московська (в Загорську) та Ленінградська. І три семінарії: в Загорську, Одесі та Ленінграді. Коли Василь Романюк навчався у Московській духовній семінарії і порівнював рівень викладання в обох школах, то це ніколи не було на користь Московської школи. Він завжди відзначав, що йому “пощастило пройти богословські курси старої академічної “нерадянської” виправки”. Чи не тому на все життя зберіг неординарний, не схоластичний, а творчий, синтезуючий підхід в богослов’ї, що завжди відрізняло його від консерваторів московського штибу.
Стали кумами та однодумцями
У 1959 році, ще навчаючись на богословських курсах, Василь Романюк був висвячений у сан диякона, своє дияконське служіння проходив в Косові та довколишніх селах. Того ж року в Романюків народився син Тарас – похресник мого дідуся по материнській лінії – Дмитра Розпутняка. Він був другом Василя Романюка ще з дитячих років. Жили недалеко один від одного (як за гірськими мірками), разом пастушили, одним словом, зростали разом. У війну доля розкидала їх. У 1950 році мій дід був заарештований органами НКВС-МГБ. Вирок – 25 років таборів без конфіскації майна. Відбував покарання у колонії строгого режиму в Караганді. Після смерті Сталіна вирок був пом’якшений. У липні 1956 року дід Дмитро повернувся додому в рідний Хімчин. Так, через майже 15 років, друзі знову побачились. Тепер вони стали не тільки кумами, а й ще однодумцями.
***
Сім’я Романюків, проживаючи в Косові, не мала свого помешкання. Їх узяв до себе на квартиру колишній собрат Василя Романюка по Колимі – Йосип Мартинюк. Хата ж родини Романюків у селі Хімчин завалилась. Там з 1945 року, після депортації родини, ніхто не мешкав, хоча односельці вказували пізніше, що хатину спеціально зруйнували.
Після закінчення богословських курсів Василь права на висвяту в сан священика не отримав – йшли репресії проти Церкви. Микита Хрущов висунув тезу: “Висока релігійність радянських людей не має со-ціальних коренів, а зумовлюється незадовільною антирелігійною пропагандою, пасивністю партії в цьому питанні та надмірними свободами, наданими державою релігійним конфесіям”. Така оцінка Церкви й релігії в цілому була пов’язана з тим, що радянська влада не потребувала сакралізації – комуністична ідеологія сама претендувала на ту роль, яку посідала Церква.
Після знищення УГКЦ почалася чергова хвиля антицерковної істерії уже проти РПЦ та інших християнських юрисдикцій. Взялися за ліквідацію матеріальних проявів релігійності – закриття й нищення монастирів, храмів, ікон, книг, масованого еконо-мічного, політичного й морального тиску на духовенство та віруючих. Комуністи боролися не з ре-лігійною ідеологією, а з носіями цієї ідеології, примушуючи їх залишати культові споруди, обкладаючи непомірними й обов’язковими державними позиками, обмежуючи громадянські права віруючих, не допускаючи їхніх дітей до навчання у вищих навчальних закладах, практикуючи адміністративні втручання в діяльність релігійних об’єднань. Правда, тепер фізичного знищення духовенства, як за Сталіна, не було.
Олександр ВАХРАМЄЄВ
Далі буде
| Comments: |
