Не накувала «кукушка»…
Афганістан має славу не тільки гнізда світового тероризму та країни, де найкоротша тривалість людського життя, – він єдиний серед територіально великих держав світу, де повністю відсутній такий звичний для людства транспорт як залізниця.
Своєрідним “Афганом” Волині щодо транспортних мереж ось уже п’ятий десяток років можна вважати Любешівський район – тут також нема жодного метра рейок, а поїзда чимало представників нинішнього покоління любешівців бачило лише в кіно чи по телевізору.
Якщо будувати залізниці в Афганістані перешкоджали злидні, релігійні переконання, військові конфлікти та складні природні умови (гори й пустелі), то на Любешівщині, сказав би хтось, також були свої природні перешкоди – болота, та й до злиднів поліщукам не звикати. Проте всі ці фактори ні до чого тим, хто заповзявся якоюсь метою. Не перешкодять і воєнні події. Так, залізниця тут колись була. Під час Першої світової німці, окупувавши безмежну лісово-болотяну територію, надумали її “цивілізувати” – й збудували вузькоколійку Камінь-Каширський – Любешів – Пінськ. Відтоді “портове” містечко Любешів (аж не віриться, що нинішній мілкий, зарослий осокою та іншим водяним зіллям Стохід був судноплавним) на чотири десятки літ зробилося ще й залізничною станцією. Проте обставини склалися так, що і пристань річкова, і колія давно вже стали на території району “історизмами”.
Чому так трапилося? Причини різні. Але всі вони пов’язані з не вельми вдалою, а почасти й украй безгосподарною діяльністю краян. Бо навіть обміління Стоходу й Прип’яті, хоча ніби й природне явище, та давно відомо, внаслідок чого воно виникло (тотальна меліорація, хімізація сільськогосподарських угідь – сприятливі фактори і для ще більших природних катаклізмів).
Якщо до водної транспортної вітки доклала рук природа і гудок пароплава навряд чи ще коли потривожить провінційний спокій любешівців, то зникненню залізниці мешканці району в повній мірі завдячують лише самим собі: її, просто кажучи, розтягнули. Рейки – на метал, шпали – на будматеріали та дрова. Кажуть, що команда на це надійшла з райвиконкому, називають навіть прізвище чиновника, який підписав відповідну “резолюцію”. Не будемо зайвий раз його, вже покійника, тривожити, бо тепер йому Бог суддя. Розбирати ж почали вузькоколійку в п’ятдесятих роках минулого століття. Можливо, підштовхнуло до цього те, що вона тривалий час лишалася бездіяльною, бо єдиного її трудягу – локомотивчика-“кукушку” – було виведено з ладу за досить незвичайних і навіть кумедних обставин. Погодьтеся, чи не іронія долі: на весь ра-йон одна “кукушка”, одна колія та один вантажний “студебекер” – і от якогось фатального дня шляхи їх перетнулися біля села Деревок. Удар для старенької “кукушки” був несподіваний, дошкульний і катастрофічний. Вона спустила пару, зійшла з рейок, лягла на бік і більше не встала.
Про любешівську “чавунку” нагадують нині подекуди залишки насипу. А недавно ще й будівля колишнього “вокзалу” в містечку, що довгий час слугувала складом райсанепідемстанції. Звели її за Польщі, перед війною, “позичивши” споруду в селі Велика Глуша. Будинок був дерев’яний, високий, стояв собі почорнілий чи то від старості, чи то від суму за колишніми веселими деньками. Але і його вже розібрали на дрова кілька років тому.
Микола Шмигін,
Волинська область
| Comments: |
