Майстер пера став майстром пензля
Підпис відсутній
У рідних Залісцях (село Рожищенського району) гордяться “своїм Шевченком”. Саме так називають Миколу Ткачука у селі, де він народився. Зачитувалися його лірикою (Микола Федорович – автор поетичних книг “Лагідна лють”, “Столітня трава”, “Прощання бджоли”), тепер милуються чудовими пейзажами, що “вийшли” з-під пензля цієї багатогранної людини.
– Тато усе життя творить, – ділиться з нами донька майстра Каміла. – Він має вроджений хист бачити навколо красу. Свого часу працював фотокореспондентом районної газети – виловлював неповторні миті. Пізніше вчителював (окрім української мови та літератури давав й уроки образотворчого мистецтва). Але знайшов себе у віршах.
Микола Ткачук спробував різного хліба. Працював і директором школи, і заступником голови колгоспу, і на партійній роботі. Навчався у Київському інституті політології та соціального управління і готував кандидатську дисертацію про голодомор в Україні. Однак хвороба обірвала плани. Розбив інсульт, паралізувало праву частину тіла. Здавалося, життю кінець…
Але підтримка рідних зробила диво! Він став на ноги, почав розмовляти (хоч слова й нині даються чоловікові важче, аніж нам, але кожен, хто хоче, його чудово розуміє). Зажевріла надія, що відновиться й права рука. Та… На жаль, неслухняна кінцівка й досі нерухома.
– Він мусив вчитися усе робити лівою рукою, – пригадує Ка-міла. – Важко було, але ж зміг! Я йому говорила: “Тат, давай, будемо чимось займатися. Хвороба хворобою, але треба ж жити далі”. Якось ми принесли йому акварельні фарби та аркуші паперу й залишили наодинці. Тоді він намалював свою першу картину – подарував її мамі на 8 Березня. Вийшло справді гарно. Це нас усіх дуже підбадьорило. Ми купили полотно й олійні фарби – і він почав творити. Кожна нова картина, наче свято. Вони усі для нас важливі, прекрасні, бо, малюючи, тато дуже зарядився позитивною енергією.
Діти облаштували в хаті окрему кімнату-майстерню. Там Микола Ткачук працює над полотнами, а рідні допомагають йому їх обрамлювати. Так за два роки на світ народилося понад шістдесят пейзажів.
На відкриття виставки завітало багато друзів майстра. Серед них – і редактор газети “Вісник+К” Євген Хотимчук:
– Ми з Миколою дружимо мало не з пелюшок, скільки у футбол разом ганяли. Знаю його як чудового поета. А тепер відкрив для себе і Миколу-художника. Десь Бог підірвав здоров’я, але як після цього його прорвало. Талант, талантище! Це ж треба мати стільки сили. Подивіться, скільки у цих картинах світла, теплоти, добра. Вони так гріють.
І справді, пейзажі грають життєдайними барвами, випромінюють позитив, утверджують віру. Бо малює не по шаблону, не під замовлення, а береться за пензель тоді, коли того хоче душа.
Кожна робота – дуже символічна. Ми бачимо на картинах дерева, дорогу, небо, сонце і воду. Художник пояснює:
– Дерева – то люди, які тримаються корінням за життя. Дорога повинна бути у кожної людини – ми по ній ідемо, мріючи, надіючись, сподіваючись. І прагнемо досягнути досконалості – неба. А сонце і вода – це те, що живить людину, дає їй сили.
Наталія КРАВЧУК,
Волинська область
Фото автора
| Comments: |
