Поїздку до моря відклала – зате дітей-сиріт підтримала
Підпис відсутній
Робітникам доплачує за стаж
Доля змалку Ганну Володимирівну не балувала. Народившись в Шацьку в ра-йоні турбази, у школу ходила аж за п’ять кілометрів пішки. А далі була школа-інтернат в місті Володимир-Волинський. А там діти – бідні і ще бідніші. Вони то знали, що таке злидні.
– Мама давала на два місяці три рублі. Ми їх так берегли, щоб купити якусь трубочку… Ділилися між собою останнім шматком хліба…– пригадує жінка.
Мабуть, саме таке напівсирітське життя і зробило з Ганни благодійника. Вона не може без жалю дивитися на старих і малих.
– Молодих не шкода, мають руки, ноги – нехай працюють, вчаться заробляти. А от немічні престарілі, діти… Їх і справді шкода, – додає.
Життя навчило її заробляти гроші, ще коли навчалася в медичному училищі. Тоді чіплялася за будь-який підзаробіток, аби мамі полегшити її утримання.
Перший шлюб – невдалий. Про це вона воліє не говорити. Хоча щиро зізнається, що падінь і підйомів було багато. З дев’яностих років почала займатися дрібним бізнесом.
– Не один раз все валилося і я починала спочатку. Але і вдесяте піднялася б, бо знаходжу в собі сили. Кажуть, криза... В нас багато хто ще списує все на неї, прикриваючись, як щитом. Але ж б’єшся, шукаєш виходи – і знаходиш (тут вже ні дня, ні ночі, ні вихідного нема), – розповідає про свою роботу жінка. – Отак помалу я стала приватним підприємцем. Виготовляємо пакувальну плівку. Люди, які в нас працюють від початку заснування виробництва, заохочуються. Ми їм доплачуємо за стаж. І якщо хтось каже, що важко, то нелегко всім. Найскладніше і найболючіше, що робітникам не можемо платити такі зарплати, як за кордоном. Оце найбільша проблема.
Добротою часом користуються…
– Люди розповідали, що ви витрачаєте чималі кошти на благодійність…
– Так. Немалі. Якщо бачу, що десь школа занедбана і треба її причепурити, відразу берусь за справу. Вважаю, що діти мають звикати до гарного, якогось світлого середовища, тоді вони в майбутньому прагнутимуть до кращого.
Побачила Ганна Володимирівна в селі Зелене, що діти ходять у надвірний туалет, і затялася допомогти з каналізацією. І тепер у школі є туалети в приміщенні. Ще одному ковельському навчальному закладу також посприяла в ремонті. Притому навіть не зізналася нам, скільки коштів туди вкинула. Каже, що дуже багато.
– Там директор бойова. Я таких людей люблю. І підтримую. Бо вони хочуть працювати, – пояснила приклад своєї щедрості благодійниця.
Обліку окремих звернень жінка не веде. Каже, приходять дідусі, бабусі з Волі Ковельської, багатодітні, телефонують з сиротинця району – і вона йде їм назустріч. Як не подарунками, то коштами – а таки посприяє. Каже, може відмовити своїм дітям, але ніколи не чужим. Цього року навіть з чоловіком відклали поїздку до моря – довелося вкласти в меценатство.
– Але люди можуть просто скористатися вашою добротою...
– Іноді й надурюють... Був такий приклад, що жінка гроші використала зовсім не на покращення здоров’я дитини… Але ж зверху все видно… Там оцінять...
– А як до ваших добрих справ ставиться чоловік?
– Підтримує. Взагалі я іноді жартую, що знайшла його на дорозі. В нього поламалася машина – і я йому допомогла з транспортом. Так ми познайомилися. Він киянин, в минулому артист балету. На той час, коли ми зустрілися, він вже займався бізнесом. Тепер у нас власна спільна справа. Він переїхав до Ковеля і цей край йому дуже подобається.
Тож подружжя планує і надалі розширювати свій бізнес. Ганна Володимирівна переконана, що треба шукати щось нове у виробництві, адже світ переходить на натуральні пакувальні матеріали. Крім того, Зайцеви зацікавилися сільським господарством. Хочуть розводити свиней. І якщо зароблять більше коштів, будуть їх вкладати в благодійність. Пані Ганна зізналася, що радіє, коли організовує поїздки малозабезпечених дітей Ковельщини до Львова, Бреста, Києва. Зараз планує поїздку в Санкт-Петербург. Колись в дитинстві то була її мрія. Що ж, нехай хоч зараз вона здійсниться…
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
