У класі половина учнів – іноземці
Оксана КРИВОВ’ЯЗЮК зі своїм багатонаціональним класом
У лівійців живий культ учителя
– Вивчити ім’я та прізвище школяра намагаюся ще до початку навчального року, – розповідає Оксана Анатоліївна, вчителька української мови та літератури. Минулого року пані Оксана стала класоводом 5-А, в якому було 18 учнів дев’яти національностей. – Здавалося б, діти з різних країн, проте міжетнічних сварок серед них нема. Хоча, буває, б’ються, так би мовити, “до смерті”, особливо чеченець з лівійцем чи з узбеком, але це за лідерство, за дівчаток, не так глянув, не те сказав... Тому запровадила “Скриньку добрих справ”. Чеченець написав: “Якщо я буду молитися – це добра справа” (до речі, Хаджи може цілий урок читати напам’ять Коран). Для узбека найголовніше: “Виховувати своїх сестричок”. Так само трепетно ставляться до родини і татари. Один хлопчик агресивно реагував, коли діти казали: “Твоя мать приходила”. Він їм повторював: “Не мать, а мама”.
За роки роботи Оксана Анатоліївна зауважила, що молдавани, узбеки, татари досягають успіхів у спорті. Грузини відкриті, життєрадісні, щедрі, доброзичливі, виховані, акуратні. У них та в лівійців шанобливе ставлення до жінки. Буває, якщо образять вчительку, то першими вибачаються саме грузин Рома, лівієць Даут. У лівійців, зокрема, досі живий культ учителя, очевидно, у них цінується вища освіта і культурний рівень, бо батько Даута кілька разів наголосив, що має диплом і що вони з Лівії, а не з Лівану. Цікаво, що на чеченця було важко одягти шкільну форму, бо, як він каже, особистість проявляється у формі одягу.
Паску для учнів спекла... мусульманка
1 вересня на виховній годині Оксана Анатоліївна запропонувала кожній дитині представити свою країну.
– Рома настільки вражаюче розповів про Грузію, її традиції, що здалося, ніби він побував у кожному куточку, аж мама хлопчика просльозилася, – каже Оксана Анатоліївна. – Проте я із здивуванням дізналася, що він там ніколи не був. Лівієць і чеченець півроку повторювали, що влітку поїдуть додому. Білоруска Крістіна, скромна, ввічлива дівчинка, після кожної поїздки до Білорусі каже, що там краще. Щоправда, не чула від узбеків про їхню батьківщину, вони більш замкнуті. Якщо чеченці нарікають на обмеження прав їхнього народу, то лівієць (дуже ерудований хлопчик) якось сказав: “Я – иностранец, значит, я должен быть тупой”. Можливо, у них таке ставлення до іноземців.
До речі, Оксана Анатоліївна (сама росіянка) веде виховну годину українською мовою, і, що цікаво, діти розуміють і намагаються спілкуватися теж українською. Пригадує, як чеченець вивчив напам’ять відразу кілька віршів Шевченка, а грузину батьки навіть купили вишивану сорочку, в якій він грав роль малого Шевченка.
Та не в усіх школярів однозначне ставлення до українських традицій. Кілька років тому пані Оксана у день Миколая кожному учневі подарувала іконку цього святого. Діти, дякуючи, поклали у щоденники, один мусульманин чемно передарував сусіду по парті, а інший – пошматувавши, сказав: “Я идолам не молюсь”.
– Та як цей хлопчик здивував нас усіх на Великдень! До нашого святкового столу приніс... величезну паску і сказав: “Хотя у нас и нет такого, но это ваш праздник, и моя мама вам испекла”. І скуштував разом з нами дванадцять пасок. Діти є діти, чи то узбек, єврей чи українець – кожен хоче добра, дружби, розуміння. І пізніше, коли минають літа, вони не раз зустрічаються, не забувають школу, однокласників. От нещодавно завітала колишня учениця, батько якої з Еміратів, зі своїм немовлятком. Отож я вже бабуся, – сміється Оксана Анатоліївна.
Олена ПАВЛЮК, м.Луцьк
| Comments: |
