До Європи на… саморобному ровері

Готові до далекої дороги (Мандзяки ліворуч)

Готові до далекої дороги (Мандзяки ліворуч)

Українські Карпати, Польща, Угорщина, Чехія, Австрія, Прибалтика, Німеччина, Франція... Пів-Європи об’їздило подружжя Мандзяків на тандемі, власноруч змайстрованому з радянських велосипедів “Україна” і “Супутник”, навіть кріселко для тоді ще малої донечки причепили. Взимку сім’єю сиділи над картою, обдумуючи маршрут, а влітку вирушали у подорож.«До 28 років не каталась на велосипеді»
– Були молодими і хотіли побачити світ, а оскільки машини не мали, то виручило чоловікове захоплення велотуризмом, – розповідає Надія Мандзяк з селища Івано-Франкове Яворівського району. – Чому саме тандем? Тому що я до 28 років ніколи не каталася на ровері, бо росла у гірському селі, і мала страх, оскільки перенесла дві важкі операції. До речі, за нашим прикладом ще дві сім’ї змайстрували собі тандеми.
У 1986 році Мандзяки зробили свій перший далекий виїзд – майже сто кілометрів в один бік. Сподобалося, і тому згодом вирушили у Карпати. Яке на той час було спорядження? Використовували все, що було під рукою: наприклад, воду набирали у міцні целофанові кульки (про пластикові пляшки тоді не знали й поготів). Як равлики, везли з собою і брезентовий намет, і спальні мішки, і примус. Вдягали те, що мали: спортивні штани, сорочки, ситцеві хустинки. У Береговому на Закарпатті місцеві люди навіть запитали: “А з якої ви больниці втекли?”
На тандемах Мандзяки зі своїми друзями мандрували до Латвії та Литви. Українців зустрічали з радістю, підказували, де можна побувати, що побачити, запрошували до своїх осель, вгощали, давали прихисток на ніч. Один литовець навіть завіз своїм авто до Шауляя – він колись подорожував по Карпатах і йому дуже сподобалося, як його приймали гуцули.
– Коли литовці побачили на наших тандемах жовто-блакитні прапорці (а це був червень 1991), самі підійшли, – розповідають Мандзяки. – Ми звернулися російською, та вони нас перервали: мовляв, прекрасно розуміють українську. У Вільнюсі на вулицях вразили барикади – у той час там танками подушили людей. В Ризі на вокзалі бачили Едіту П’єху з внуком Стасом – вона якраз виходила з “Каделака”.
В Австрії вистругав ложку
Випадкові зустрічі у дорозі привели і до міжнародних поїздок. У 1994 році угорці запросили пана Миколу та його колег до себе у місто Шопрон на кордоні з Австрією. Тут чоловік “прорвався” у Європу без візи. Коли між машинами поїхав до пропускного пункту, де угорці проходять як пішоходи, їхній прикордонник махнув рукою, аби проїжджав. Очевидно, прийняв за свого – на той час Микола був одягнутий вже як європейський турист, а його друзі у звичайних вітровках. І австрієць теж, навіть не глянувши у паспорт, сказав: “Швидше, заважаєш машинам”.
– Так я сам один дивом опинився в Австрії, – згадує пан Микола. – Тут вільно міг пересуватися Європою. Але залишився фактично без їжі, бо майже все було в хлопців, без вилки, потім ложку вистругав із дерева. Добре, що гроші з собою мав. Якось по карті з радянського атласу таки доїхав до родичів у Францію.
– А що пережили ми, коли друзі приїхали і сказали, що Микола в Австрії! – розповідає Надія Василівна. – 17 днів були в невіданні. Полегшено зітхнули, коли чоловік зателефонував від родичів. Спереживалися і тоді, коли вертався назад.
– Але обійшлося, – сміється Микола. – У Німеччині мене зупинили, перевірили документи і оштрафували на 50 марок за те, що перебував нелегально.

Пивом вгощав німецький бомж

А вже через два роки, у 1996-му, подружжя вирушило на тандемі до Франції на Європейський велозліт, де зібралося 15 тисяч туристів. До міста Шоле їхали 24 дні, за які подолали 2300 кілометрів. Найважчою була дорога в Чехії у Татрах. Німеччина вразила львів’ян чистотою, а Австрія – соковитою природою.
Жодного неприємного випадку під час подорожі не було. Зустрічалися тільки щирі і привітні люди. Приміром, організатори велозльоту, біля яких Мандзяки випадково поставили свій намет, возили по французьких замках. У Чехії місцевий велотурист запросив до себе додому. А німецький бомж, з яким разом піднімалися на перевал, вгощав справжнім пивом. В Німеччині зустрівся і Санта-Клаус, який просто закидав подарунками саме у день народження пана Миколи. Коли подружжя відпочивало обабіч траси, під’їхав чоловік на “Мерседесі”.
– Пояснив, що сам теж колись мандрував, – згадує Надія Василівна. – Почув, що ми з України, запитав, чи не маємо жалю на німців за війну. І, детально описавши потрібну нам дорогу, поїхав далі. Та ми зблудили. І через трохи часу знову побачили цього чоловіка. Він, виявляється, нас шукав. Привіз німецьку карту, соки в пляшках, какао в баночках, яйця, молоко, сервелат, консерви рибні та м’ясні, сумку для велосипеда, всю екіпіровку, записнички, мило, шампунь, тюбики з пральним порошком, аптечку, 50 марок на хліб... Ще й завіз у ресторан на десерт! Ми були здивовані і вражені! Хотілося й собі хоч щось подарувати. Добре, що мала свою вишивку. Німець зрадів, але ще й не хотів брати, бо це ручна робота, яка дорого вартує.
– Допомогли німці і на кордоні, – продовжує Микола Михайлович. – Ми приїхали раніше на кілька днів, але вони пропустили нас і, показуючи на тандем, пожартували: “Скільки кінських сил має ваша машина?” Я відповів: “Дві, я – за мотора”.
Про сімейні подорожі на тандемі пані Надія розповіла у журналі “Жінка”, за що їх преміювали путівками у Судак. По Криму Мандзяки подорожували вже на своєму авто, а через кілька років – знову Європою, проїхавши одинадцять держав. Але це вже зовсім інша історія...
Олена ПАВЛЮК,
Львівська область

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>