Як боцман-горніст став успішним підприємцем
Микола ПИСАРСЬКИЙ
При в’їзді в Колки впадає у вічі вивіска “Сузір’я”. Це кафе і магазин Миколи Писарського. У дворі двоповерхове приміщення: на першому поверсі – сучасна сауна з басейном. “Найкраща в районі”, – підкреслює господар. На другому буде великий банкетний зал на 300 місць. Пан Микола дбає про енергозбереження, тому всі приміщення опалює сучасний котел, який працює на тирсі.
У шкільні роки він не мріяв про бізнес і слова такого не знав, а хотів бути музикантом. Навіть закінчив музичну школу за спеціальністю “Духові інструменти”, але стати студентом культосвітнього училища не вдалося. Щоб не сидіти в батьків на шиї, після восьмого класу Микола Писарський поступив в Нововолинське училище, здобув професію повара і в 17 років уже працював старшим зміни в Колківському протитуберкульозному санаторії.
– Дуже хотів на флот, навіть не лякало, що служити три роки, – згадує пан Микола. – Відразу потрапив на Північний флот на великий протичовновий корабель “Смышленый”. Службу розпочинав боцманом-горністом. Адже на кораблях більшість команд подають горном. Мене навчав земляк з Тернопільської області Федір Тарасюк, я йому по цей день вдячний за допомогу і підтримку. Коли на кораблі дізналися, що я повар і вмію готувати, то мене призначили коком, спочатку для моряків, а згодом для мічманів та офіцерів. За роки служби трохи світу побачив. Якось стояли біля узбережжя Західної Сахари, охороняли рибалок. До судна підійшов косяк тунців, то ми за дві години зловили вудочками дві тонни риби. Через чотири місяці служби мені оголосили відпустку. Але додому тоді не пустили, тому що наш корабель вирушив у похід в Анголу. Наскільки я тепер розумію, це була демонстрація сили. Ми стояли в Луанді, але ніяких бойових дій не вели.
Після служби моряк Писарський не хотів в Колки повертатися. Мріяв про цивільний флот і закордонні плавання. З великими труднощами вдалося влаштуватися в Мурманську на корабель, який відправили на роботу в Сінгапур.
Вісім місяців у Сінгапурі
– Ми там під китайським прапором працювали вісім місяців – вивозили своїм судном землю, – продовжує він свої морські спогади. – Жили на кораблі. Важкий тропічний клімат не всі витримували, адже це екватор. За час роботи один чоловік помер, а п’ятьох “списали” за станом здоров’я.
– Коли я повернувся з цього рейсу, якраз тоді в Радянському Союзі стався переворот, Україна проголосила незалежність, – згадує пан Микола. – І так вийшло, що я автоматично отримав російське громадянство, адже в мене була мурманська прописка. Згодом ще довелося попоїздити, щоб отримати українське громадянство.
– Після роботи в Сінгапурі я одружився. В нашій сім’ї така цікава родинна традиція – всі жінки з села Муравище Ківерцівського району: мама, моя дружина Таміла і дружина мого меншого брата, – посміхається наш співрозмовник. – На зароблені за кордоном гроші збирався купити трикімнатну квартиру в Луцьку, яка тоді коштувала 2,5 тисячі доларів. Цікавий був час, але якось тоді не склалося і житло почало дорожчати. Став будувати в Колках будинок, робили все власними руками. Мій батько за своє життя збудував п’ять хат, тому має величезний досвід. Та й працьовитість від нього мені передалася.
Микола Писарський знову влаштувався на роботу в санаторій поваром. Жили бідненько, від зарплати до зарплати, постійно не вистачало грошей. Але дружину з пологового будинку вже забирав у свою хату. Він тоді замислювався: “Час йде, а я нічого не досягнув. Якось же інші люди живуть, їм вдається заробити гроші, щоб не нуждатися. Вже, збудував хату, маю двох доньок, а що далі?..”
– І мені в житті трапилася така нагода. Вже переконався, хто шукає, той завжди знаходить, – згадує свої перші самостійні кроки. – В мене є добрий знайомий, заготівельник худоби з Тростянця, Адольф Смолярчук. Він запросив до себе на роботу. Якось страшно було розраховуватися з санаторію, там хоч невеличка, але стабільна зарплата. Але я наважився. Ми з Адольфом заготовляли телят, робили ковбасу і продавали в Кузнецовську. Робочий день розпочинався о шостій ранку і закінчувався об одинадцятій вечора, іноді ще й пізніше. Я по натурі не ледачий і не вибагливий, але бувало, що не витримував такого режиму. Робота, на перший погляд, не складна: відділити м’ясо від кісток. Жив шість днів на тиждень в Тростянці, тільки в неділю приїжджав до сім’ї в Колки. Бувало, що доводилося спати дві-три години на добу. Через півроку я розпочав працювати на себе, позичив 200 доларів, купив собі вагу і машину. Вдячний цьому чоловікові, який навчив мене працювати і допоміг в скрутну хвилину. Ми з ним згодом стали конкурентами, але до цих пір зберегли дружні стосунки.
Вже понад десять років колківський підприємець Микола Писарський заготовляє худобу в поліських селах. Якщо хтось думає, що це легкий хліб, то він помиляється. Робота з ранку до ночі. Люди дивуються, як йому вдається витримувати в такому ритмі стільки літ. Вперше він дозволив собі відпустку чотири роки тому.
Кость ГАРБАРЧУК, Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
