Рідкісний білий павич товаришує з гусьми та цесарками

Святослав Приходай

Святослав Приходай

Коли відчиняються двері курника, на подвір’я висипається галаслива, пістрява юрба різного птаства. Тут і декоративні кури – пентанки, і королівські пухові п’ятипалі чорношкірі, і падуани золотисті. Повільно походжають індики, цесарки. Але особлива гордість й любов господаря цього пташиного царства Святослава Приходая із селища Дубище Рожищенського району – це пара павичів. Своїх улюбленців він підгодовує делікатесами – голландським сиром та волоськими горіхами.
За пару курочок, як за пару поросят

Пан Святослав з посмішкою пригадує дитинство й розповідає, що з малих літ любив доглядати за курчатами та качатами. Можливо, це й стало визначальним у виборі майбутньої професії. Двадцять років пропрацював на рожищенській птахофабриці. Відповідав за утримання 20 тисяч курчат. На початку 90-х, коли повіяв вітер змін, чоловік вирішив організувати свою птахоферму, на якій запланував розводити птицю. Починали з курчат, гусей. А згодом більше уваги почав звертати на декоративні породи, хоча за красу доводилось платити іноді високу, як для простого селянина, ціну.
– Я постійно беру участь в різноманітних виставках. Разом з такими ж птахівниками-любителями наймаємо транспорт та їздимо в різні міста України. Бували у Києві, Чернівцях, Тернополі, Львові. На одній з виставок і придбав сібрайтів сріблястих по 500 гривень за пару. Це мініатюрні кури, у яких кожна пір’їнка обведена чорною смужечкою, через те вони дуже схожі на зебру. Звичайно, м’яса з них не наїсися, але гарні які, – захоплено розповідає Святослав Володимирович.
Так само для душі вирішив придбати павичів. Першу пару купив сім років тому у Ковельському районі. Молодняк обійшовся у 600 гривень. Зараз вони коштують вдвічі дорожче. Нині на подвір’ї поміж курми та цесарками гордо походжає павич, якого вивели вже самі. Свій сніжно-білий хвіст розпускає Хлопчик, так називає птаха господар, лише навесні, коли потрібно загравати до самки. У рік вона несе лише 10-15 яєць. І хоча батьківщина павичів Індія, вони вже звикли до нашого клімату. Не потребують й особливих делікатесів. Разом з іншою птицею смакують пшеницею, кукурудзою, тертим буряком, вареною картоплею. За два тижні перната братія з’їдає мішок зерна.

М’ясо нутрії – улюблений делікатес

Святослав Приходай та його сім’я не звикли сидіти без роботи. Як і кожен селянин, обробляють майже півтора гектара землі, тримають свиноматку та поросят, корів, були у господарстві й вівці. Праця коло худоби нелегка, але на столі завжди є свіжі молочко та сметанка, а у горщику з борщем шматок м’ясця. Минулого року Приходаї одружували дітей. Однієї неділі гуляли синове весілля, а через тиждень віддавали доньку заміж.
– Ох і важко було. Крутилися, як білки в колесі, але зробили все не гірше, як у людей. Всі смакували стравами, які вправні господині зготували з різного м’яса, – говорить чоловік.
Як у знавця наїдків, запитую у нього, яке ж м’ясо любить най-більше.
– З нутрії, – здивував відповіддю. – Був період, коли вирощував цих звірів. Окрім цінного хутра, з якого кожен член нашої сім’ї мав шапку, цей звір славиться і добрим м’ясом, і дотепер нічого смачнішого я не їв.
Руслана ТАТАРИН,
Волинська область
Фото автора

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>