Барабан зробив з кулеметного кожуха

Василь Романчук із села Седлище Старовижівського району знаний на всю округу не лише як майстер на всі руки, а й активний учасник художньої самодіяльності. Незважаючи на те, що дідусь Василь от-от переступить 80-літній рубіж, він обробляє земельку власноруч сконструйованим тракторцем та “шкварить” на різних музичних інструментах.Малим Василь не раз із зазд-рістю задивлявся на весільних музик. “І як у них виходить грати будь-яку мелодію”, – міркував. Придивлявся-придивлявся до скрипки, а тоді вирішив і собі таку зробити. Звичайно, перший музичний інструмент у другокласника вийшов не такий, як справжній, і звук видобути з нього було важко, але дитячу старанність оцінили вчителі й забрали Василькову скрипку на виставку. Хлопча розуміло, що без спеціальних знань нічого путнього з його роботи не буде. Тому коли в селі на вечорницях грали на балалайці, то малий зиркав на неї, як кіт на сало. Попросив потримати в руках, щоб зблизька розгле-діти кожну деталь. В голові склав примітивне креслення і знову взявся до справи. Батько, дивлячись, як син назбирав різних дощечок і щось з них майструє, сердився і бурчав, що, мовляв, у нього лише дурне в голові. Але балалайка вийшла гарна і, головне, з неї можна було видобути звуки.
– Я міг підібрати будь-яку пісню – мав такий гарний слух. Дівчата танцювали, парубки ж трохи сердились чи, певно, заздрили, що я такий малий, а вмію грати і всі на мене звертають увагу. Якось односельчанин привіз мандоліну. В мене очі загорілися – собі хочу. Випросив, щоб дав її на вечір додому. Метром виміряв кожну деталь, скопіював на папір. Вистругав гарно дощечки, струни зробив з німецьких телефонних кабелів, які познаходив в окопах. Став грати на мандоліні, – посміхається дідусь Василь.
Під час війни у лісі за селом розбився літак. Дітлахи часто бігали туди гратися. У траншеях Василь знайшов кожух з кулемета. Розрубав його, склепав, обтягнув телячою шкірою – і вийшов барабан.
У 16 років вирішив повторити дитячу спробу й таки змайстрував скрипку. У коня вирвав кілька волосин з хвоста, ошпарив їх кип’ятком та вставив у смичок. Звучала саморобна скрипка не гірше заводської. І під час армійської служби Василь не розлучався з музикою – грав у духовому оркестрі, згодом був керівником струнного оркестру. Коли молодий солдат повернувся додому, слава про музику-самоучку розлетілася за межами хутора. Якось до нього прийшов незнайомець і попросив заграти на весіллі.
– Я ніби засоромився, бо не знав, що і коли грати, але погодився, бо після війни важко було знайти музик. Ще взяв собі компаньйона. Всім гостям сподобався наш репертуар – з тих пір нас всюди почали запрошувати, – пригадує.
Встигав та справлявся з роботою в колгоспі, а по вихідних грати на різних оказіях. Він не лише був гарним музикантом, а й хорошим господарем. Сам побудував хату, тракторця власноруч змайстрував. Разом з дружиною виховали та проклали дорогу у світ дітям, а нині тішаться внуками. І хоча літа Василя Романчука вже на зиму повернули, його енергії та завзяттю позаздрять й молоді. Натупцяється цілий день біля господарки, а коли кличуть взяти участь в районному концерті, не вагаючись, погоджується, бо як візьме до рук скрипку та заграє, то втома геть втікає.
Руслана ТАТАРИН, Волинська область
Фото автора

• Нравится
•