Радянських солдатів на кавказі називали фашистами
Кавказ, який називають справжнім раєм, сьогодні став синонімом слова «війна». У 80-х роках тут почали зароджуватися національно-визвольні рухи, але наявність “бомби сповільненої дії”, як Нагірний Карабах, звела нанівець можливість кавказцям об’єднатися. Перші зіткнення між вірменами та азербайджанцями припадають на 1987 рік. У наступному відбулися вірменські погроми в Сумгаїті та Гянджі. Очевидцем тих подій довелося бути Олександрові Литвину зі Старої Вижівки.
Бойове хрещення у Степанакерті
– Мене призвали на службу в армію після закінчення першого курсу інституту, – розповідає він. – Потрапив у внутрішні війська особливого призначення МВС СРСР. Стрільба, рукопашний бій, політпідготовка – нас навчали “наводити конституційний лад, протистояти масовим безпорядкам”. І хлопці вірили, що виконують важливе завдання Батьківщини. У Степанакерті вперше зрозумів, що таке “наведення конституційного ладу”.
Переодягнуті у міліцейську форму солдати брали участь у евакуації прокурора автономної області, який мав українське прізвище. Кілька десятків тисяч маніфестантів погрожували прокурору розправою. Раптом над площею прокотилося голосне “Арцах міацу!” Це було своєрідним закликом уперед. Численний натовп зрушив з місця і почав змітати усе на своєму шляху. У трьохсот радянських вояків були лише щити, бронежилети, дубинки, ніяких пістолетів чи автоматів. Позаду – бронетранспортери з екіпажами, два з яких були укомплектовані двома холостими, а один бойовим зарядами.
– То було моє перше бойове хрещення, – продовжує Олександр. – Обійшовся лише розбитим обличчям. А могли б затоптати, якби не “дембель” Лаврушко, який витягнув мене з оточення за бронежилет. Сувора правда життя: коли в хід йдуть дубинки, ніхто не дивиться ні на жінок, ні на дітей. Це як війна. У тому натовпі було дуже багато жінок. Вони кричали, обзивали нас фашистами. Ситуація підігрівалася чутками, що усі ми з дитбудинків, а отже, жорстокі і безжальні, яким нічого втрачати.
Після нервово-паралітичного газу два тижні мили вулиці
Олександрові Литвину за півтора року довелося брати участь у багатьох військових операціях на Кавказі, в тому числі у Тбілісі, Сухумі, Хаджали. Вилучали зброю, блокували дороги. Коли вводився надзвичайний стан, повноваження військових розширювалися.
На площі Шота Руставелі у Тбілісі зібралося близько вісімдесяти тисяч маніфестантів. Викрикуючи націоналістичні гасла, натовп рушив у напрямку будинку ЦК КПГ.
– На допомогу нашому полку прибула спецгрупа дивізії імені Дзержинського, що дислокується в Москві, котра займалася застосуванням різного роду газів проти мітингувальників, – згадує Олександр. – Полк повітрянодесантних військ, укомплектований лише касками, бронежилетами, не мав навіть чим захищатися. Під час цієї операції, як стало відомо зі слів військових, і був використаний нервово-паралітичний газ, від якого постраждало дуже багато людей, в тому числі і військових. Потім упродовж двох тижнів по ночах проводили дезактивацію вулиць. Щоправда, я не брав участі в цій операції. Нашу роту кинули охороняти військовий об’єкт КДБ СРСР, облаштований кулеметними гніздами і снайперами.
З-поміж військових епізодів, які згадує наш земляк, – приліт у Сухумі. Їх пересадили в “Ікарус” із закритими щитами вікнами. Доїхали до так званого Чорного моста, що біля міста, і потрапили в засідку. Сухумі було оточене грузинськими націоналістами, які прагнули приєднати Абхазію до Грузії. Вони зрозуміли, що це війська особливого призначення. Якби знали, що в радянських солдатів немає навіть патронів, їм би був кінець…
– На зміну життєрадісності горців прийшла злоба і ненависть. Міжусобиці призвели до руйнування економіки, – розмірковує мій співрозмовник. – Квітучі сади збідніли. Був розгромлений сухумський університет. Війна добралась навіть до ботанічного саду. Спалені села, згвалтовані жінки – ось наслідки міжнаціональної ворожнечі. Не хотілося б, аби щось подібне колись трапилося з Україною, адже усі ці поділи, протистояння ні до чого доброго не призводять. При Союзі ми були в очах народів Кавказу окупаційними військами. А вони боролись за свою незалежність...
Наталія ЛЕГКА,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
